РОЗДІЛ 26. ТЕРМАЛЬНА ПАСТКА Й ЧЕРВОНІ ТРОЯНДИ

Холодне, колюче повітря вдарило в обличчя, щойно важкі двері університету зачинилися за нашими спинами.

Адріан усе ще тримав руку на моїй талії. Його хватка була владною, але напрочуд обережною — так тримають дорогу зброю, яку бояться впустити. Коли ми спустилися мармуровими сходами, залишаючи позаду шокований натовп і знищену, розчавлену Міллі, я почула над вухом його тихий, оксамитовий смішок.

Він не був студентом нашого університету. Він узагалі не мав тут бути. Але Корсак звик з'являтися там, де йому було потрібно, і забирати те, що вважав своїм.

Свіже повітря трохи остудило адреналін, що пульсував у скронях. Я могла б відсторонитися одразу. Могла б холодно подякувати і піти геть, демонструючи свою незалежність. Але... навіщо?

Усього кілька днів тому Даміан розбив мене вщент. Він злякався власної вразливості й просто викинув мене зі своєї машини під крижаний листопадовий дощ, мов непотріб. Він обрав морок. А зараз поруч ішов Адріан — хитрий, небезпечний, розважливий лис. Але цей лис щойно зловив мене в польоті, публічно розтоптав мою головну проблему й запропонував свій захист. Я чудово розуміла, що для нього я — бажаний трофей. Але моя броня вже остаточно затверділа, і я більше не боялася грати в чужі ігри. Я вирішила, що відтепер використовуватиму ці ігри на свою користь.

Я зробила крок убік, плавно, але рішуче вивільняючись із його обіймів біля припаркованого на тротуарі низького, хижого чорного спорткара.

— Ти врятував мене від перелому шиї. Дякую, — я підняла на нього погляд, вирівнюючи дихання. — Я твоя боржниця, Адріане.

На його губах заграла та сама фірмова, зваблива напівусмішка, яка розбила не одне серце. Він невимушено сперся спиною на капот свого елітного авто.

— Обожнюю, коли красиві дівчата кажуть, що вони мої боржниці, — муркотнув він, розглядаючи мене з відвертим чоловічим інтересом. — Сідай. Я заберу тебе з цього цирку.

— Ні. Мій час вичерпано, — я похитала головою і зробила крок назад до сходів. — Мені треба повернутися. Моя подруга, Аліса... Міллі замкнула її в крижаному підвалі на кілька годин. Вона ледь не замерзла насмерть, вона зараз у медпункті. Я не залишу її.

В очах Адріана на секунду майнув подив — він явно не знав про цю частину драми. Але вже наступної миті його обличчя набуло виразу спокійної, хижої рішучості. Він відштовхнувся від машини.
— Університетський медпункт? Красуне, благаю, — він м'яко торкнувся моєї щоки тильним боком крижаних пальців. — Це не рівень для такої переможниці. Веди мене до неї.
Він не запитував дозволу. Він просто пішов за мною в сирий, напівтемний цоколь. У своєму бездоганному вовняному пальті Адріан виглядав у цьому обшарпаному кабінеті як інопланетянин. Він не став слухати бурчання літньої медсестри — просто впевнено підхопив під руку тремтячу Алісу, поклав на стіл кілька великих купюр, сказав, що бере відповідальність на себе, і повів нас обох на вулицю.

За п'ять хвилин він особисто влаштував змерзлу Алісу на задньому сидінні свого спорткара, увімкнувши клімат-контроль на максимум, а мене галантно всадив поруч із собою. Двигун потужно заривів.

— Куди ми їдемо? — тихо запитала Аліса, боязко розглядаючи дорогий салон.

— За тридцять кілометрів звідси. У місце, де вміють повертати до життя, — підморгнув їй Адріан у дзеркало заднього виду.

Ми виїхали за місто. Спорткар зупинився перед масивними кованими воротами елітного заміського спа-комплексу. Це була територія, прихована за віковими соснами, що належала родині Корсаків — закритий клуб для тих, хто не рахує гроші.

Щойно ми переступили поріг, персонал миттєво вишикувався перед Адріаном. Першим ділом він повів нас до камерного ресторану комплексу, витриманого в старому європейському стилі. У залі панувало м'яке, приглушене світло, порипували масивні дерев'яні меблі, а в кутку бадьоро й затишно тріщали дрова в справжньому каміні.

Він провів нас до глибоких м'яких крісел прямо біля вогню. Адріан плавним рухом зняв своє важке графітове пальто й дбайливо накинув мені на плечі, огортаючи сухим теплом та своїм дорогим парфумом. Для Аліси він одразу замовив гарячий суп і какао з маршмелоу, а для мене — запашний глінтвейн.

Бачачи, як Аліса поступово відходить від шоку й розслабляється біля вогню, Адріан покликав керуючого. — Подбайте про дівчину, — розпорядився він. — VIP-кімната відпочинку, м'який плед і наш кваліфікований медперсонал. Вона має повністю відпочити.

Коли Алісу, яка все ще не вірила у власне щастя, дбайливо повели до затишної відпочивальні, Адріан повернувся до мене з хитрою, дражливою посмішкою: — А тепер, вогняна Олівіє, час для тебе.

Він повів мене в інше крило комплексу — до розкішного спа-центру. Там розташовувався фірмовий магазин із преміальним одягом для відпочинку. — Для нас я закрив відкритий термальний басейн. Обирай купальник і халат, — насмішкувато примружився він, спираючись на стійку.

Я мимоволі схрестила руки на грудях. І чудово розуміла задум цього лиса: він хотів оцінити мене. Після того як Аліса пофарбувала моє волосся, я повністю змінила стиль і більше не ховалася в мішкуватому одязі. Адріан, як справжній поціновувач жіночої краси, прагнув побачити мою фігуру, випробувати мої межі й подивитися, як я поводитимуся в його володіннях.

І десь усередині раптом спалахнула іскра зухвальства. Даміан дав зрозуміти, що я йому не потрібна. То чому б не показати цьому мажору, з яким вогнем він має справу?

За п'ять хвилин я перевдяглася в елегантний темно-смарагдовий купальник, який ідеально контрастував із моїм волоссям, і важкий шовковий халат.

Ми вийшли на відкриту терасу. Надворі панував крижаний листопадовий мороз, але над бірюзовою водою величезного басейну клубочилася густа, паруюча завіса. Контраст між обпікаючим холодом повітря й розплавленим теплом води затамовував подих.

Адріан скинув халат і першим плавно занурився у воду. Його підтягнуте тіло виглядало бісівськи привабливо. Я повільно спустилася по мармурових сходах. Гаряча мінеральна хвиля миттєво огорнула ноги, даруючи неймовірне розслаблення, але я зупинилася біля самого бортика.