РОЗДІЛ 21. ЗОЛОТА КЛІТКА

Наступні дві години в нашій кімнаті гуртожитку нагадували філію гардеробного штабу під час стихійного лиха.

Коли я відчинила шафу, настрій упав майже до нуля. Усі ті кілька пристойних речей із посилок Алекса та моїх покупок я вже встигла вигуляти на парах. Для пар і кав'ярень цього вистачало, але йти в пафосний ресторан у звичайному джемпері було рівноцінно капітуляції.

— Так, без паніки, у нас надзвичайна ситуація факультетського масштабу! — вигукнула Аліса й кулею вилетіла в коридор.

За десять хвилин сорок сьома кімната гуділа, як вулик. Аліса притягнула дівчат із третього та четвертого поверхів, і наші ліжка миттєво вкрилися горою суконь, туфель і вішалок.

— Олі, ти серйозно йдеш із Корсаком?! — захоплено випалила Марина з економічного, витягуючи зі свого чохла неоново-рожеве ультраміні. — Він же нереальний! Бачила його спорткар під корпусом? Виглядає на мільйон доларів! Одягай оце міні, нехай у нього щелепа відвисне!

— Ні, навіть не пропонуй, — я категорично відсунула рожеву тканину. — Якщо я з'явлюся перед Корсаком у цьому клаптику, він з першої секунди вирішить, що йому все дозволено. Мені не потрібен образ легкої здобичі.

— Тут я згодна на всі сто, — авторитетно заявила Аліса, розстібаючи масивний шкіряний кофр. — Олі потрібна така сукня, щоб він з першого погляду забув, як дихати, але підійти ближче ніж на метр побоявся. О... здається, це воно.

У кімнаті запала тиша.

Аліса урочисто витягла довгу чорну сукню з цупкої, матової замшевої тканини. Стриманий квадратний виріз бездоганно підкреслював лінію ключиць, довгі вузькі рукави додавали аристократичної строгості, а вздовж лівого стегна йшов сміливий високий розріз, обрамлений тонким візерунчастим мереживом.

Коли я вдягла її й підійшла до дзеркала, дівчата дружно видихнули.

— Очманіти... — прошепотіла Аліса. — Ти схожа на королеву з темної казки.
Сукня облягала фігуру. Мереживо на розрізі при кожному кроці спокусливо відкривало ногу, але строгий верх урівноважував образ, роблячи його недосяжно шляхетним. Вогняно-червоне волосся розсипалося хвилями по чорній замші. Трохи туші, матова помада приглушеного винного відтінку, класичні замшеві човники — і в дзеркалі стояла не замкнена студентка, якою мене намагалися зробити плітки, а впевнена в собі дівчина, яка знає власну ціну.

Рівно о сьомій вечора під вікнами глухо загарчав мотор. Дівчата прилипли до шибки, захоплено ахаючи, а я накинула пальто й спустилася вниз.

Адріан чекав біля машини. Графітове півпальто, темно-синя сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком, легка недбала укладка й цитрусово-деревний шлейф дорогого парфуму. У руках він тримав оберемок темно-бордових піоноподібних троянд.

Побачивши мене, він на мить завмер, а в його світлих очах спалахнув неприхований азарт хижака.

— Ярош... — видихнув він, розпливаючись у посмішці задоволеного лиса. — Якщо твій план полягав у тому, щоб позбавити мене мови ще до старту мотора, то вітаю — спрацювало.

— Це просто сукня, Корсак. Тримай себе в руках, — спокійно парирувала я, забираючи квіти.

Адріан відчинив пасажирські дверцята, турботливо притримавши край мого пальта. Коли ми сіли в салон, він не завів мотор, а дістав із кишені витончену оксамитову коробочку.

— Маленький комплімент до твого образу.

— Адріане, ми домовлялися лише про вечерю, — я насупилася. — Сховай назад.

— Відкрий. Вона не вкусить, вогняна, — насмішкувато примружився він і сам підняв кришечку.

На подушечці лежав тонкий золотий ланцюжок із мініатюрною гілочкою оливки, всіяною крихітними сяючими камінчиками.

Оливка.

У грудях мимоволі тьохнуло щось несподівано тепле. Це було настільки влучно й особисто, що вся моя заготовлена броня на мить дала тріщину.

— Звідки?.. — тихо запитала я.

— А ти думала, я вмію лише викуповувати ярмарки? — Адріан плавно дістав прикрасу, підніс її ближче й м'яко відвів моє волосся з шиї. Його пальці на частку секунди обпекли шкіру біля ключиці, коли він застібав замочок. — Оливка для Олівії. Дозволь зафіксувати цей момент.

— Тільки без ілюзій, Корсак, — я торкнулася холодного металу на шиї, повертаючи собі незворушний вираз обличчя. — Золота підвіска не робить тебе моїм хлопцем.

— Поки що, Олівіє. Поки що, — хмикнув він, заводячи двигун.

Ресторан на останньому поверсі висотки вражав розмахом: панорамне скло на все нічне місто, живий джаз на саксофоні, важкий кришталь і приглушене бурштинове світло. Навколо нашого столика миттєво закружляли офіціанти, змінюючи страви з морепродуктів та наповнюючи келихи дорогим вином.

— Тобі подобається? — запитав Адріан, невимушено спершись на спинку стільця. — Цей столик зазвичай бронюють за місяць наперед.

— Вид красивий, — кивнула я, зробивши ковток води з лимоном. — Але якщо ти чекаєш, що я втрачу свідомість від висоти чи цін у меню — мушу тебе розчарувати.

— Мені подобається цей твій колючий тон, — він тихо засміявся, нахилившись ближче через стіл. — Знаєш, зазвичай дівчата з мого оточення намагаються сподобатися мені за перші п'ять хвилин розмови.

— Тоді вважатимемо, що я рятую тебе від хронічної нудьги.

— Рятуєш? Швидше, кидаєш виклик, — його світлі очі блиснули чистим азартом. — Тобі затісно в цих студентських стінах, Ярош. Твої ілюстрації на ярмарку — це серйозний рівень. Хочеш, наступного місяця я організую тобі персональну виставку в центрі сучасного мистецтва? Один мій дзвінок — і галерея в твоєму розпорядженні.
— Сам же сказав — «твій дзвінок». — Я відставила келих і поглянула на нього. — А я хочу, щоб куратори самі шукали мене заради моїх картин, а не ти просив за мене своїми грошима.
Адріан на мить замовк, вражений відповіддю, а потім на його губах заграла ще ширша посмішка:

— З кожною хвилиною ти стаєш усе цікавішою.
Коли заграла повільна композиція, він підвівся й простягнув мені долоню:

— Подаруй мені один танець, вогняна. Без підступу. Просто танець.