РОЗДІЛ 20. ТОЧКА КИПІННЯ

Святкова п'ятниця вибухнула музикою, сміхом і неймовірним гамором ще з самого ранку.

Листопадове повітря було бадьорим і свіжим, але університетське подвір'я гуділо, мов розтривожений вулик. Повсюди розвісили гірлянди з теплими бурштиновими ліхтариками, з колонок лунали басисті треки університетського діджея, а вітер розносив запаморочливі пахощі карамелізованих яблук, гарячого ягідного пуншу з корицею та свіжої випічки.

Наш факультетський стенд біля головної сцени миттєво став головною зіркою ярмарку. Мої акрилові банери — соковиті, з авторськими шрифтами, виразними неоновими акцентами та кумедними осінніми ілюстраціями — спрацювали краще за будь-яку дорогу рекламу. До нас вишикувалася довжелезна черга: студенти розбирали хрусткі бельгійські вафлі Дениса, брали напій в Аліси й наввипередки фотографувалися на тлі моїх робіт.

— Народ, тримайте стрій! У нас закінчується карамельний топінг! — Денис у фірмовому фартусі спритно підкидав лопаткою чергову порцію випічки. — Ярош, твої банери — це чистий маркетинг! До нашого столу навіть викладачі з кафедри фінансового аналізу прибігли!

— Топінг уже на столі, шеф! — засміялася я, подаючи йому пляшку й одночасно передаючи черговий стаканчик гарячого напою першокурсникам.

Аліса, яка крутилася поруч у своєму пухнастому оверсайз-светрі, раз у раз дзвеніла бісерними браслетами, щедро насипаючи маршмелоу: — Олі, поглянь праворуч! Ті хлопці з третього курсу вже вчетверте беруть пунш тільки заради того, щоб ти їм посміхнулася!

— Не вигадуй, Алісо, вони просто змерзли, — відмахнулася я, але на душі було неймовірно тепло й легко.

Уперше за довгий час я почувалася абсолютно щасливою, повноцінною частиною цього студентського свята. Я щиро сміялася разом із друзями, рахувала зібрані для дитячої лікарні кошти й на якийсь час геть забула про крижану тишу в телефоні та самотні вечори.

Близько другої години дня музику на сцені трохи приглушили: на центральну площу вийшла офіційна делегація інвесторів та почесних гостей університету.

Серед керівництва крокував Адріан. У темно-графітовому пальті поверх бездоганно підігнаного костюма він виглядав так, ніби щойно зійшов зі зйомок голлівудського фільму. Його світлі очі ліниво ковзнули по натовпу й миттєво зачепилися за моє вогняне волосся. Повністю проігнорувавши VIP-намет адміністрації, Корсак рішуче попрямував прямо до нашого прилавка.

Студенти мимоволі розступалися, даючи йому дорогу, а розмови навколо стенда стихли.

— Мені потрібен увесь асортимент, — оксамитовий, насмішкуватий голос Адріана лунко пролунав над дерев'яною стійкою.

Він зупинився навпроти мене, сперся ліктем на край прилавка й плавним жестом витяг із внутрішньої кишені гаманець.

Адріан дістав важкий, значний стос великих купюр і впевнено опустив його прямо в нашу благодійну скриньку. Сума була настільки солідною, що Денис від шоку ледь не впустив лопатку, а натовп позаду вражено зашепотів.

— Адріане, це абсурд, — я нахмурилася, схрестивши руки на грудях. — Тут вистачить на те, щоб викупити половину ярмарку.

— Я забираю всю вашу вітрину до останньої крихти, — він примружився, дивлячись на мене з відвертим, грайливим азартом. — Усі гроші йдуть у ваш благодійний фонд. Але в мене є одна обов'язкова умова: сьогодні о сьомій вечора ти йдеш зі мною на справжнє побачення. Без відмовок, вогняна Олівіє.

Аліса збоку судомно вхопила мене за лікоть, ледь стримуючи захоплений видих, а Денис розгублено переводив погляд із переповненої скриньки на мене.

Я відчула, як до щік підступає гарячий рум'янець. Корсак грав зухвало й публічно, заганяючи мене в глухий кут своєю демонстративною щедрістю. Публічно відмовити означало влаштувати сцену й позбавити фонд серйозної допомоги.

— Тільки вечеря, Корсак, — твердо відрізала я, не опускаючи очей. — І ти припиняєш влаштовувати цей цирк на очах усього факультету.

— Домовилися, — на його вустах заграла самовпевнена посмішка переможця. — О сьомій біля твого гуртожитку. Одягнися гарно.

Він підморгнув мені, кивнув ошелешеним друзям і неспішною ходою рушив назад до спонсорів.

Майданчик миттєво вибухнув галасом і перешіптуваннями. Але мій погляд випадково вихопила постать за кілька метрів біля сцени.

Міллі застигла в натовпі, загорнута у своє білосніжне кашемірове пальто. Її обличчя нагадувало білу, спотворену від люті маску. Вона місяцями намагалася повернути статус першої красуні курсу, крутилася перед камерами та розповідала всім про свої особливі зв'язки з Корсаком. А тепер увесь курс на власні очі побачив, як Адріан публічно викупив стенд заради мене, навіть не глянувши в її бік.

— Здається, Корсак навіть не знає, як тебе звати, Міллі, — єхидно кинула одна з дівчат поруч, голосно сьорбнувши пунш із нашого стаканчика. — А ти розказувала, що він дзвонить тобі щовечора.

Очі Міллі налилися сліпою, дикою ненавистю. Її пальці стиснули шкіряну сумочку так, що побіліли кісточки. Не витримавши глузливих поглядів і шепоту за спиною, вона різко розвернулася й майже бігом кинулася в скляні двері корпусу.

Я бачила, як зрадницьки здригалися її плечі, і мене раптом пронизав неприємний холод.

Вересневий букет троянд і так став для неї кісткою в горлі — усі ці два місяці Міллі буквально пропалювала мене очима в коридорах і чекала слушної нагоди для удару. Але зараз, коли це сталося вдруге, ще й на очах усього університету, викладачів та головних спонсорів міста... Такого нищівного фіаско вона мені точно не подарує. Її отруйне терпіння луснуло, і ця поразка просто так мені з рук не зійде.

Проте святковий вир навколо швидко підхопив мене знову. Близько п'ятої вечора наш стіл був абсолютно порожнім. Ми урочисто передали повну скриньку до благодійного штабу й здали чергування студраді.

— Олі, у тебе рівно дві години! — Аліса буквально затягнула мене в кімнату гуртожитку, з гуркотом зачиняючи двері. — Ти йдеш на побачення з найбагатшим хлопцем міста! Діставай найкращу сукню, я роблю тобі зачіску!