РОЗДІЛ 11. КУКУРУДЗЯНИЙ ХАОС ТА ПРЯНОЩІ НА ДАХУ

Коли я повернулася до гуртожитку після першого навчального дня, у голові гуло від втоми й виснаження.
Я скинула шпильки, змінила корсетну сукню на вільний домашній одяг і сіла за стіл. Переді мною лежали вирвані з зошита аркуші. Я намагалася скласти хоч якийсь план дій, писала пункти й тут же зі злістю перекреслювала їх жирними лініями.
Як вивести Міллі на чисту воду? Вона ж хитро підгледіла мій пароль, самовільно підняла ліміти в банківському додатку, частину грошей одразу перекинула на оренду квартири в ЖК «Панорама», а решту зняла в банкоматах. У виписці все виглядало так, ніби транзакції робила я сама зі свого смартфона.
І як тепер змусити Даміана забрати свій контроль, якщо через його нічний приїзд на спорткарі мене обговорює весь факультет?!
Зім'явши черговий аркуш у тугу кульку, я жбурнула його у відро для сміття.
Двері кімнати прочинилися, і на порозі з'явилася Аліса. Вона зайшла з великим яскраво рожевим шопером через плече, а її світлі кучері з яскравими рожевими пасмами стирчали на всі боки.
— Фух, перший день позаду! — видихнула вона, скидаючи кеди біля порога. — Слухай, університет — це щось! На моєму «Медіавиробництві та аудіовізуальних техніках» викладачі одразу завантажили практикою: режисура монтажу, робота зі звуком, візуальні ефекти... Коли я зайшла в аудиторію зі своїми рожевими пасмами, на мене спочатку дивилися як на дивачку. Але потім, коли ми сіли за пульти й з'ясувалося, що я вже вмію монтувати відео й чисто зводити аудіо, усі захотіли зі мною в команду на спільні проєкти!
Аліса весело розповідала про свій день, але раптом замовкла, помітивши мій стіл, списані аркуші й похмуре обличчя. Вона підійшла ближче й забрала з моїх пальців ручку:
— Олі... Ти виглядаєш так, ніби не спала три доби. Що сталося на парах?
Я зітхнула, потерши перенісся:
— Тріумфального старту не вийшло. Міллі розпустила плітки, ніби я програла всі гроші, а Даміан на машині — це мій багатий покровитель. Тепер весь факультет перемиває мені кісточки в закритому чаті. А я сиджу тут і навіть не знаю, з чого почати розплутувати цей клубок.
Аліса рішуче закрила мій зошит:
— Так, конспекти геть. Якщо сидіти й накручувати себе до ночі, легше не стане. Тобі треба видихнути. Зараз ми увімкнемо щось легке й поїмо теплого домашнього попкорну. Я якраз купила пачку!

Вона підхопила глибоку сковорідку, пляшку олії й побігла коридором у бік спільної кухні.
Я відкинулася на спинку стільця, відчуваючи незвичне тепло. Після років життя з Міллі, яка дбала лише про себе, така щира турбота нової сусідки дуже підтримувала.
Я посиділа кілька хвилин у тиші, аж раптом із кухні долинув частий гучний тріскіт:
Трісь! Паф! Бам-паф-трісь!
— Ой, матінко! Воно летить! — почувся розгублений голос Аліси.
Я зірвалася з місця й побігла на шум.
Видовище було незабутнім. Пательня розжарилася, а кукурудзяні зерна, які ніхто не накрив кришкою, розкривалися білими кульками й злітали високим фонтаном до самої стелі! Гарячий попкорн сипався на підвіконня, шкварчав на плиті й заповнював приміщення легким білим димком.
Аліса стояла біля дверей, прикриваючись шопером і тримаючи біля вуха телефон:
— ...мамо, я за хвилину наберу, тут невелика аварія!..
— Алісо, кришка де?! — вигукнула я, ухиляючись від білої кукурудзини.
— Я забула її в кімнаті! — крізь сміх закричала вона. — Мама подзвонила, я на секунду відвернулася — і воно почало стрибати!
Я підскочила до плити, вимкнула газ і накрила сковорідку великим металевим тазом. Останні зерна ще кілька разів глухо стукнули об дно й стихли.
Двері кухні з гуркотом розчахнулися, і на порозі з'явилися сусіди з блоку: Денис із 412-ї кімнати з кучерявим чубом, дівчина в білій косметичній масці на обличчі на ім'я Яна та двоє хлопців-третьокурсників.
— У кого тут горить?! — вигукнув Денис. — Ми думали, уже вогнегасник нести!
Вони застигли, оглядаючи білу від попкорну підлогу, засипані столи, нас із тазом і дві білі кукурудзини, що застрягли в рожевих пасмах Аліси.
Запала секундна пауза — і вся кухня вибухнула гучним сміхом.

— Оце так кулінарія! — реготав Денис. — Ну ви даєте!
— Ану, без паніки, зараз усе приберемо, — Яна миттєво збігала за віником і совком, хлопці принесли ганчірки та засіб для плити.
За наступні десять хвилин ми дружно відмили конфорки, вимели підлогу й зібрали вцілілий попкорн, який залишився на чистій пательні, пересипавши його у велику миску.
— Ми взагалі-то просто хотіли фільм у кімнаті подивитися... — ніяково посміхнулася Аліса, витираючи стіл.
Денис окинув поглядом нашу миску й раптом клацнув пальцями:
— Фільм? На крихітному екрані ноутбука в задушливій кімнаті? Навіть не думайте! У мене в кімнаті лежить портативний проєктор, колонка, а на шафі — щільне біле простирадло й тугі будівельні затискачі. На даху між стійками для сушіння білизни натягнемо такий екран, що будь-який кінотеатр позаздрить!
— Серйозно? — здивувалася я.
— Абсолютно! Умова проста: з мене видовище й апаратура, а з вас — уся їжа, напої та солодощі, які тільки зможете знайти в блоці! Збираємося за п'ять хвилин.
Коли ми повернулися в кімнату, Аліса змовницьки підморгнула мені й кинулася до своєї нижньої шухляди:
— Звичайної їжі вони хочуть? Ха! Зараз я покажу їм справжню екзотику.
Вона витягла на стіл кілька яскравих металевих банок із химерними індійськими розписами, прозорі пакетики з незвичними сушеними прянощами й велику бляшану коробку.
— Моя старша сестра вже третій рік живе в Індії, — із гордістю пояснила Аліса, розставляючи скарби. — Вона раз на місяць надсилає мені посилки з усякою смакотою. Дивись: це сушене манго з сіллю та гострим чилі, це хрусткі пряні кільця з нутового борошна — мурукку, а це соан-папді! Нереальна індійська солодість із кардамоном і фісташками, тане в роті, як солодкий шовк. А ще ми зараз заваримо в термос справжній чай масала — зі свіжим імбиром, гвоздикою та молоком!
За десять хвилин наш термос пахнув насиченим пряним ароматом, а в руках ми несли повні банки дивовижних частувань.
На даху було неймовірно затишно. Вересневий вечір дихав прохолодою, а внизу розкинулося безкрає море міських вогнів.