Альпака на мітлі

Хто б міг подумати, що бути альпакою — це настільки... складно. Особливо, коли ти намагаєшся тримати рівновагу в повітрі, а твої копита відчайдушно шукають опору в порожнечі. Якби хтось сказав мені вранці, що по місту літатиме альпака на мітлі, нагадуючи солодку вату на паличці, я б посміялася. Але зараз мені було аж ніяк не смішно.

— Тримайся, Санто, головне — не чхнути, — бурмотіла я собі під ніс, намагаючись не звертати уваги на те, як зустрічний вітер куйовдить мою і без того надмірну шевелюру.

Після переполоху Као, мені довелося в екстреному порядку шукати своєму улюбленому церберу три курочки, бо це непорозуміння встигло понад’їдати їх. А вручити з’їдене мені б не дозволила совість. Тому до базарчика я дісталася швидше, ніж очікувала — мабуть, бажання побачити мою булочку та пожалітися йому на своє життя — додавало швидкості. 

Приземлення вийшло, м’яко кажучи, ефектним. Я врізалася в купу порожніх кошиків прямо біля крамнички зі смаженими делікатесами.

— Агов! Обережніше! — гаркнув продавець, бідкаючись за свій прилавок, який мало не постраждав. — Хто ж так приземляється! 

— Подивилася б я на вас, якби у вас замість рук виросли лапи… — сумно протягнула,  обтрушуючи сніжинки з шерсті. — Я може заново народилася! Ходити тільки вчусь! А ви на мене сваритесь!

— Санта…? — розгублено перепитав продавець. Його рушник повільно вислизнув з рук, а щелепа, здавалося, вирішила познайомитися з черевиками. — Ти як стала альпакою, дівчинко моя?!

— Побічний ефект від однієї копитастої катастрофи, яка зараз спить у мене вдома! — пожалілася поважному містеру Сейлу, намагаючись копитом витягти золоту монету з сумки, що висіла на шиї. — Але то таке, дядечко.  Мені треба знову мої три курочки для Мармеладки. 

— “Мармеладки”… — продавець стрепенувся, перехрестився й потягнувся до прилавка збирати мені замовлення.  — Досі не звикну, що ти величезного, кровожерливого пса в мій ріст із величезними головами звеш “Мармеладкою”. 

— Та він до-о-обрий! — стала на захист своєї булочки. 

— Ага… Всі собачники так кажуть… — ледь скривився дядько й допоміг мені вкласти пакунки в магічну сумку. А потім погладив мене по пухнастому плечу та промовив: — Будь обережнішою, Санто… Як би твоя “Мармеладка” не зжерла тебе в цьому образі. 

— Та він мене обожнює! 

— Як курочку? — здійняв брови містер Сейл. 

— Та ну вас! — буркнула йому та вмостилася назад на свою мітлу. — Зі святами, шановний! 

Поважний чоловік лишень перехрестив  мене та звів очі в небо, ніби відмолюючи мою душу. Теж мені казкар! Та моя булочка ніколи в житті не гавкне на мене!