Ціла гора щастя

Хто. Мене. Тягнув. За язик. От хто? Захотіла на свою голову магічну альпаку вдома, а тепер з цього дому хоч бери й тікай! А все тому, що Као, як виявилося, має лише два режими. В першому вона спить, ніби гора зефіру, в яку хочеться звалитися та заснути з нею. А в другому — суне свій довжелезний язик у все підряд! І єдине, чим її можна зупинити — величезна чашка мого улюбленого какао з молоком чи гора солодощів. 

Після декількох годин безперестанних війн, мені нарешті вдалося приспати її пильність та вкласти спати, тому я навпочіпки побігла до свого робочого столу й стала пакувати подарунки для рідних. На годиннику невпинно наближалася опівніч, а  в мене справ  — як нахабності в кота. Спочатку поскладати святкові коробочки в магічну сумку, потім поїсти щось та встигнути розвести пакуночки.

— Санто! — почувся голос бабусі в люстерці. Я ледь встигнула схопити його й вибігти на кухню, перш ніж мій “подаруночок” прокинувся. — Ти чого так довго відповідаєш, люба? Все добре? Та альпака тебе не з’їла?

— Ще не встигла, ба… Але все до того йде… — пробубоніла їй, жаліючись на свою важку долю. 

— Ну чого ти, Санто? Ти ж сама хотіла завести магічну альпаку. Невже передумала?

— Я ж альпаку хотіла, а не трактора який змітає все на своєму шляху! 

Десь з боку кімнати почувся шалений грюкіт й всередині мене все похололо. Там же були мої зілля! І подарунки! І…

— Какао!!! — закричала на весь дім, вриваючись до своєї кімнати й хапаючись на серце. 

За ці хвилини, що мене не було, це магічне створіння нахабно піджерла залишки моїх стратегічних запасів, які я наготувала на свята. А потім…перейшла до зіль. Ні, я звичайно знала, що домашні улюбленці віддзеркалюють поведінку своїх господарів, але я аж ніяк не очікувала побачити цю солодкожерку у своєму образі. А все до того йшло!  Бо довжелезний язик альпаки схопив мою священну пляшечку з зіллям трансформації та потягнув до свого рота. 

Я ледь встигла схопити за дно, як ця безсовісна не додумалась ні до чого кращого, як чхнути! Дорогоцінна пляшечка полетіла в стелю й розбилася прямісінько над нашими головами. Мить — і на мене полетіли краплі чистої магії, в кімнаті почувся писк  і я з жахом перевела погляд на причину моїх нещасть. Закляття трансформації знайшло свою жертву й в кімнаті повисла гнітюча тиша, яку перебивав лише крик бабусі в люстерці:

— Санто! Санто! Ти ціла?! — турбувалася вона, поки я приречено оглядала свої…лапки. Пухнасті такі, довгі…Точнісінько як в Као.

— Я ціла гора шерсті… — приречено промовила собі під ніс та поглянула в те саме дзеркало. — Ба… Ця безсовісна вилила на мене зілля перетворення, яке я варила стільки часу…! А мені подарунки розвозити…! Тортик свій забирати в тебе…А вона мене… В альпаку!!!

— Ну, подумаєш…? — ніяково протягнула міс Сноу, ледь стримуючись від сміху. — Зате будуть гарні випробування! Перевіриш чи все правильно діє, чи немає побічних реакцій…

— Дуже смішно! — надула пухнасті щоки та висунула їй язик. — А як мені подарунки розвозити?

— Так і розвезеш, — посміхнулася по доброму бабця. — А як доїдеш до мене, я тобі антидот дам. В мене якраз там компоненти були ще для нього. А Као…Щось придумаємо. Ти головне шарф на шию намотай і не замерзни. 

Розмова перервалася і я приречено перевела погляд на Као. Десь поруч з нею валялося зілля для покращення розумової активності та ще одне, яке я хотіла вручити одному нахабному коту — совісті. Що ж…буде гарна можливість перевірити їх. А поки… Щасливих свят тобі, Санто. Сподіваюся, ти їх переживеш.