Какао на ніжках

Колючі сніжинки розбивалися об дахи магічного базарчика. В повітрі пахло солодкими зефірками, імбирним печивом та святами! Ми з бабусею Сноу, пробиралися крізь натовп чаклунів до її улюбленої лавки з «Надміцними казанами для дуже серйозних зіль», які вона зазвичай використовувала, щоб замішати тісто на десяток величезних тортів до свята. Й поки вона їх роздивлялася, я не покладала надії придбати подарунок для себе. Бо найкращий подарунок який? Правильно! Той, що ти зробив собі сам! 

До бажаної крамнички залишалося всього-нічого, як раптом мій погляд зачепився за гору шерсті коло сусіднього прилавку. На старому вишитому диванчику лежала домашня магічна альпака та сонно кліпала очима, неначе кішка. Вона була така пухнаста, що нагадувала солодку вату, яка випадково відростила копита.

— Бабусю! Дивися! —  вчепилася я в її сніжно-білу мантію та потягнула до стомленого дідуся, який намагався її продати. — Я нарешті знайшла свій подарунок! 

— Санто, у нас вдома вже є цербер на ланцюгу і періодично прилітає на свята кіт з амбіціями імператора, — зітхнула міс Сноу, поправляючи окуляри. — Навіщо нам ще й це... хмароподібне непорозуміння? Ти уявляєш, скільки від неї шерсті буде в домі?

— Вона не непорозуміння! Вона — стратегічний запас тепла! — я зробила найжалібніші очі, на які була здатна відьма мого віку, й стала вмовляти. — З шерсті можна зв’язати шкарпеточки! А якщо буде холодно, можна буде лягти на неї зверху та грітися! Її ж ніде не купиш… Ти хоч уявляєш наскільки вона рідкісна…? 

— Не те слово, панянки! Ви такої істоти ще ніде не бачили! Забирайте, віддам за пів ціни! — щасливо посміхнувся дідусь та не чекаючи відповіді став відв’язувати її.  Бабуся неохоче витягла гаманець із золотими монетами, бурмочучи щось про те, що скоро в нашому домі не залишиться місця для людей. — Веселих свят Вам!

— Якби ж вони були веселими, — пробубоніла бабуся, віддаючи мені повідець у руки. — А так, одні витрати та печалі.

— Повірте мені, пані! Цей Новий рік мине так швидко, що ви навіть не помітите! Гарного дня вам!

Бабуся ще про щось балакала з продавцем, а я радісно гладила щоку своїй красуні. Це ж треба було таке! Сорок кілограмів ніжності! Знати б ще, як її назвати…

— Дивись, яка ти солоденька хмари-и-инка... — мовила я, сьорбаючи з величезного стаканчика свій улюблений напій.  

Альпака раптом завмерла. Її сонний погляд ожив й засвітився наче гірлянда на ялинці. Не встигла я й кліпнути очима, як вона висунула довжелезний язик та лизнула зефірки разом з моїм какао!  Від подібної нахабності я навіть втратила дар мови!

— От тобі й на..! — тільки й вирвалося, поки я приречено дивилася як вона нахабно вилизує стакан зі щасливою мордочкою.  За мить на дні стакана не залишилося жодної краплі, а пухнаста морда альпаки стала ледь коричневою від шоколадного напою. Від цієї картини, бабуся розреготалася так, що аж магічні ліхтарі навколо задзвеніли.

— Ну що, Санто, схоже, ти знайшла свою споріднену душу й вона вже обрала собі ім'я.

— Я так і зрозуміла, — буркнула, витираючи залишки пінки з її чорного носа. — Какао на ніжках, а не альпака! 

Као задоволено мекнула та спробувала зжувати край мого величезного улюбленого шарфа під мій обурений погляд. Видно, дідусь мав рацію — цей Новий рік обіцяє стати незабутнім. Принаймні моє божественне какао із рожевими зефірками я вже точно не забуду…!