7.

Поки трійка відправилась на збори, я вирішив навідатись до тієї самої практикантки Аманди, попередньо розвідавши де тут у них мед блок, і чесно кажучи коли вони сказали що вона практикантка я догадувався що це доволі молода дівчина, но блін не сімнадцятирічна же малявка півтора метра росту з хвостиком 

Доброго дня, можна до.. вас? 

Я зараз зайнята якщо ніхто не помирає то зайдіть пізніше 

А це тут пані Аманда знаходиться? Я правильно попав? 

Ну не така я вже і пані! 

А скільки... -Мимоволі вирвалось у мене, но як мені здавалось я вчасно зупинився, но дівчинка доволі кмітлива була, і з відмінним слухом 

Років? Сімнадцять 

Вибачте якось само вирвалось! 

Нічого! Так спочатку всі реагують! Ну розказуй чого хочеш, раз вже ввалився без дозволу 

Я чув ви найкращий експерт по нейромережам на базі 

Можна і на ти! Ато я себе старушенцією почуваю від такого звернення 

Гразад тоді на можна і на ти.. 

Так що ти там хотів по поводу нейромереж? 

В мене є друг якому б не завадило прибрати лишні запчасті із голови! -Вирішив не тягнути я кота за.. хвіст і зразу перейти до діла 

Чекай, а ти випадково не той самий новенький із робочою нейромережею в  голові? 

Той.. самий.. -Трохи розгубився я! А слухи тут ходять швидко! 

О тоді ти можеш допомогти мені! Я тут вскриттям одного із інопланетян займаюсь, а інформації і обладнання що б її получити обмаль, у тебе ж наскільки я чула розширена версія нейромережі яку цих.. -Показала своїм мініатюрним пальчиком не по віку розумна дівчинка, на закриту ширму, за якою по видимому і знаходилось тіло не надто везучого колонізатора 

Буду радий допомогти всім чим зможу! 

... 

Провозились ми з нею майже цілий день! Я ж старався бути корисним, і не без підказок нейромережі яка підсвічувала окремі вузли і блоки нейромережі в мозку за що я був їй, і базі знань «нейромережі загальний курс» дуже вдячний 

Де ти був раніше? Я за сьогодні дізналась більше ніж за півтора місяці роботи на одинці 

Місив глину! 

Що? 

А не звертай уваги, це у нас космічних шахтарів такі жарти були! Но все ж як думаєш зможеш вийняти це, із голови мого друга? 

Демонтувати з мозку однозначно ні, надто це робота ювелірна, деякі з волосинок мають товщину в декілька атомів, і що б повністю видалити їх мені треба буде місяць не менше, но стільки тримати людину на операційнім столі не вийде! Так і я не залізна  кінець кінців, но думаю якщо витягнути ці два блоки нейромережа стане пасивною і працювати не буде! -Аманда показала на блоки «реплікації нанітів» і «центральний блок управління» у збільшеному зображенні на моніторі 

Тут без пінцета розміром з кінчик голки не обійтись. А що якщо промахнешся і витягнеш щось інше? 

Я не промахнусь! Но в мене є краща ідея. Ця мережа є частково само відновлюваною, і таяк в нас наприклад використовують дорішки на мікросхемах тут роль доріжок виконують наніти, і в теорії якщо якийсь блок витягнути  вони почнуть будувати новий зі своїх же тіл, но якщо ми вставим їм вже готовий блок вони б мали просто його підключити думаючи що просто обірвались лінії нанітів 

Ти хочеш центральний блок з цієї нейромережі поставити замість того що стоїть у мого друга? 

Це набагато простіше, і роботи менше, тільки є одне але 

Так і думав що все так просто бути не може! Викладай тоді. 

Цей інопланетянин як ти бачиш вже мертвий.. 

Тобто треба центральний блок з цієї нейромережі заставити думати що її не пересадили іншому розумному, а воскресили цього? 

А ти розумніший ніж я думала, все саме так, для початку треба буде у твого друга зімітувати клінічну смерть 

А з цим ти впевнена що точно справишся? 

Ха вже тисячу раз так робила, ну всмислі людей з того світу повертала, а на той світ ще легше, легенько по голові чимось важким, тюк і все 

Якось це непрофесійно!  

Не звертай уваги! Це наш професійний юмор. -Підморгнула вона 

*Увага зафіксовано дію на організм розумного нервово паралітичного препарату в низькій концентрації* 

*Увага залиште місцевість заражену небезпечними речовинами, інакше менш ніж за дві години це призведе до безповоротніх процесів і самотужки ви вже не зможете покинути  дану зону* 

Аманд.. тут щось дивне! 

Ти про що? 

Моя нейромережа каже що фіксує нервово паралітичний газ 

Ти впевнений? У нас датчики стоять і автономний відсікач вентиляції від зовнішньої на закритий цикл  

Та ніби все так як я і сказав, повідомлення висить ділі, ще й мигає всіма яскравими кольорами, тільки каже що концентрація низька і треба буде до двох годин що б мене взяло 

Аманда зірвалась з місця так ніби спринт здавала, і підбігши в кінці мед блоку до якоїсь панелі на якій нажала пару якихось кнопок і освітлення в кімнаті різко змінилось на яскраво зелене і ще й дратуючи мигало. Ніяких звуків тривоги, сирен чи чогось подібного, просто лампочки колір поміняли. Повернулась до мене вона вже у протигазі і в руках із ще одним для мене, не встиг я ще свою маску надіти як у Аманди на столі запрацювала раці 

Аманда, прийом, це генерал Боловей! 

На прийомі! 

Що там в тебе сталось? Знову якісь хімікати пролила? 

Не було такого товаришу генерале! -Почервоніла вона ніби її застали за поїданням вкраденого варення у мами 

Це запасний мозок вашого новенького каже що зафіксував нервово паралітичний газ в низькій концентрації 

Прийняв, якщо це так то нам слід чикати гостей! 

Пройшло ще буквально декілька секунд, і освітлення  почало мигати раз червоним і тричі ядовито-зеленим. Доволі інтересна у них система тривог, а головне безшумна 

Аманда: все брись звідси мені треба готувати препарати від газу, і підготуватись до прийняття можливих поранених 

Зброю де можна получити? Я непогано стріляю! 

Там де ти спиш! – Відповіла вона уже повернута до мене спиною і кудись мчавши на всіх парах  

... 

Зброю мені на диво видали без ніяких питань, що правда те що я непогано стріляю я збрехав, но не повністю, в теорії я повинен стріляти досить непогано, завдяки завантаженій на астероїді програмі допоги ведення вогню під доволі зрозумілою назвою «не вбий своїх», а на практиці я вперше тримаю в руках вогнепальну зброю 

*зафіксовано підвищення адреналіну*  

*зафіксовано в руках розумного предмет що ідентифікується як вогнепальна зброя* 

*Розумний, потрібно ваше підтвердження! Це не навчання?* 

Ні це не навчання 

*запит на активацію програми «Не вбий своїх» прийнято тип оборрона* 

*Хто ваш ворог?* 

Ну хоча б тут все просто! Всі не люди! 

*Програма активована* 

І тут я аж зупинився від подиву, всі хто бігли поряд зі мною у сторону одного з імовірних напрямків нападу, підсвітились легким зеленим контуром. 

Чого застив? -Получив я в плечі легкий удар 

Нічого! Все добре, і побіг далі 

Зупинились ми на краю обриву  на дно якого треба було спускатись вузькою, хвилястою стежкою, по своїй формі це була округла печера нахилена під великим кутом від нас, а ми стояли на своєріднім балкончику під самим зводом печери, далеко внизу метрів за сто плюс мінус виднівся інший вхід в цю печеру а само дно було трохи підтоплене, я б назвав це місце ідеальним для оборони! Вздовж всього природнього балкона були імпровізовані барикади, кулеметні точки, своєрідні ніші в стінах для снайперів які б я навіть не помітив не підсвіти їх мені система, і.. що?.. ТАНК мать його справжній танк! як вони його взагалі сюди затягли? 

Чекали ми вже напевне годину, і я вже почав переживати ненаплутала часом чого система, ато я вже відчував як звужується моє «21» до розмірів атома в передчутті знатної порки 

Но мої страхи були марними, і краще б я все ж помилився, ні ж пережити це ще раз, імперці видимо чекали поки зпрацює газ що б взяти нас тепленькими і без бою, но і тупими вони не були так що до бою були готові 

Рація: бачу ціль! Розвідувальний дрон розміром з кулак, дозвольте відкрити вогонь! 

Рація: дозволяю! 

Подивившись в щелину барикади я побачив маленьку червону точку аж біля іншого виходу, яка за мить розлетілась невеликим спалахом 

Рація: бачу двох скорпіонів, ідуть парою, під щтитами! 

Два? Це жопа! -Почув я голос з боку 

Наш танк тут же зробив вистріл в одного з зних но тільки щит з нього зняв, танк це все ж не гаубиця двісті першого калібру, жаль що мене ніхто не попередив прикрити вуха, атотв закритому приміщенні після пострілу наступні декілька секунд для мене були як в німому кіно, тут бачу вибух десь спереду танка на скелі, наступної питі кусок балкона разом із танком зїжає в низ тут барикада зліва від мене розлітається на друски, по всюду кров, і німий вираз болю на ще живих но по троху затихаючих обличчях, я беру автомат і цілюсь в якісь незрозумілі червоні точки які повсюди в повітрі, що найгірше розміром вони були не більші шершня, і стріляй не стріляй по них толку мало все одно не попаду! Що робити я не знав, повсюди висікались іскри від лазерів, і я настільки лихорадочно перебирав вар’янти що не замітив як для мене все затихло,  не в смислі що я не чув, я і так оглох, а затихло все, вібрації, спалахи, навіть час і той затих, краєм ока починаю замічати повідомлення від системи яке ніби у уповільненій зйомці з’являється неймовірно повільно 

*Ваш мозок відключено* 

*Фіксую наповнення маною м’язових волокон, кісток, і сухожиль розумного* 

*Попередження, я не рекомендую використовувати пришвидшення тіла за рахунок мани без попереднього зміцнення м’язів, кісток і сухожиль вашого тіла* 

В смислі мозок відключено? Так он же я думаю ніби все нормально! – я рефлекторно подивився на руки, ноги, потім назад, і обімлів! Я побачив своє лице, я що помер? Це що все? Кінець моєї історії? 

Но уважно оглянувши себе зі сторони я не побачив жодних травм, і попробував підняти себе?.. ні скоріше своє тіло силою думки і як не дивно все вийшло, в мене зараз походу щось на кшталт виходу астрального тіла, потім я побачив як промінь лазера летить прямо в голову солдату що сидів за декілька метрів від мене, і спробував його відкинути силою думки, но нажаль я навіть піщинкою не зміг поворухнути під його ногами, похоже, що я коли перебирав вар’янти наповнив своє тіло цією самою під просторовою енергією для того що б зберегти над ним контроль, а сам вийшов назовні у так званий під простір що б думати поза часом  і не травмувати свій мозок, стоп я тільки зараз усвідомив наскільки легко йшли думки, я міг думати одночасно про сто речей і враження були ніби я зараз зможу вирішити любу навіть найскладнішу задачу у всесвіті 

Упс не пора прохолоджуватись, я це зрозумів коли побачив як з мого тіла випаровується мана, чи підпросторова енергія, пофіг що те, що те одно і то саме, значить часу в мене обмаль!  

Перше що я зробив то це своїм тілом кинув кусок металу від барикади так що б він прикрив голову того самого солдата, і чуть чуть перестарався.. в мене загорілась рука! Зрозумів далі будем рухатись чуть чуть повільніше! Відчуття були неймовірні я рухав своїм тілом на над високих швидкостях, дрібних роботів просто зносило ударною хвилею як я проходив повз а сам за цим дійством стежив ніби з гори, враження ніби я зараз у відеогру граю!  

Для мене в цьому стані пройшла десь хвилина можливо трохи більше, реального часу пройшло напевне не більше двох-трьох секунд, за які я повеселився від душі, знайшов в печері знизу за великим залом якусь незрозумілу приспособу, похожу на антену, за якою тяглись дроти, ага значить вони ретранслятор приволокли  для того що б їх жилізяки не тупіли в печерах! Від легенького поштовху в бік ця приспособа реально зникла з поля зору пробивши стіну печери метрів на п’ятнадцять в глиб 

Упс, я не чайно, вибачаюсь -І сказало це моє тіло а не я, я здається привикаю до такого типу управління! Підійшовши до того скорпіона який був без щитів і почавши роздивлятись як його знешкодити не знищивши остаточно я побачив дивну картину! На томі місці де я стояв раніше розходилась звукова хвиля! Похоже мої голосові зв'язки також  усилено, хмм.. чим далі тим веселіше 

Скорпіону я вирішив просто відрубати ноги, турелі і хвіст попередньо вибравши зручнішу ломаку, в іншого же, того що був ще із цілими щитами я просто кинув лом як спис, результат перевершив всі очікування, а іменно, в мене знову загорілась рука, блін забуваю постійно що спішити тут не можна, якщо не хочу згоріти як метеорит при вході в атмосферу! Но і лом пройшов скрізь трьох метрів заввишки і десяти завдовшки, важкого штурмового бота (скорпіона) як куля крізь лист паперу ще прибивши когось там з іншого боку. Та часу точніше мани в тілі залишилось взагалі фігня, треба щось таке зробити аби більшу частину разом прибити! Придумав я швидко, з такою то думалкою тільки не думав що потім лежатиму в медблок декілька тижнів із зірваним голосом і шіснадцятьма переломами. Надалі треба буде і наслідки обдумувати, а не тільки як можна круто випендритись, а саме я вирішив підстрибнути до стелі, що в мене без проблем получилось, а тут я нагадаю метрів сто висоти і з під самого своду зі всієї сили крикнути в низ 
БУУУУ 

Приземлився я ще в астральному тілі, і повернувшись в своє ще секунд десять спостерігав за получившимся результатом, а ударна хвиля по печері пройшла такої сили що я подумки подякував тому танку що я вже оглох до цього! Як тільки свод печери не обвалився, всі дрібні дрони велечиною від мізинця і до розмірів моєї голови ніби здуло сильним поривом  вітру і вони всі враз погасли, ті що дерлись по відвісні стіні, це були так звані «хрущі» із гранатометами знизу на турелях просто повідривались і розбились впавши на землю, а та невелика частина роботів і живих що тільки почали виходити з печери розстрілювали кулеметники і снайпери ( видно це група штурму що йшла за роботами) 

А далі свідомість потухаючи ледь ледь вловила, судячи з інтонації крик, а судячи з того що я чув шепіт  

Прорив в тунелі D-3, кулеметники, снайпери  на місці! Інші на підкріплення бігом!  

Бляя>ха вони вже на базу прорвались це жо.. 

...