РОЗДІЛ 31. ПОРУШЕННЯ КОРДОНІВ

31 березня 2006 року

– Нехай не буду я Мікеле Тозі, якщо в скорім майбутньому наша держава не перебуватиме в стані війни: у тому самому стані, де єдиним паритетом буде лише дурість правителів тих держав!

– І як же тобі вдалося це зрозуміти? На підставі яких особливостей існуючого порядку речей ти зробив подібного роду висновки? – трохи зніяковівши через щойно почуте, з непідробною цікавістю та певною часткою недовіри запитував свого тридцятишестирічного друга Мікеле Тозі прекрасно скроєний не лише фізично, а й, що найважливіше, духовно, тридцятидев’ятирічний чоловік на ім’я Даріо Лонгі: в описуваний час, час, коли схиляється до свого заходу день поступово передає відповідні віжки правління поступово дорослішаючій ночі, Мікеле Тозі і Даріо Лонгі, два представники людського роду, формально дружній зв’язок між якими породив факт навчання в одному, небезізвестному в тих краях, юридичному коледжі, квапливо, віддаючись всілякого роду антимоніям і міркуванням, босоніж прогулювалися на піщаному, цілком усіяному гострими мушлями морському березі.

– Хіба ти не чув, скільки вулиць збираються перейменувати в нашому місті? Скільки адміністративно-територіальних одиниць змінюють не лише власну назву, а й власні кордони? Чи не замислювався ти для чого це потрібно? Тоді, коли в державі починають перейменовувати вулиці, знай, що там скоро буде війна…

– Уряд дещо іншої думки: він стверджує…

– Історія довела, що будь-які обмеження природних прав людини незмінно ведуть до революцій, повстань і війн – критерії ж цих обмежень природних прав абсолютно не мають ані найменшого значення: за що ж сотнями років терпіли гоніння, зневагу і нужду всі ті, кого ми нині з особливою шаною підносимо в лик філософсько-політичних святих? Якщо ж говорити про наш уряд, то він стверджує, що все, завдяки впливу і дії його, в нашій державі чудово й розумно… але для того, щоб довести це або ж спростувати, йому необхідно здійснити по відношенню до себе певний експеримент: йому потрібно уявити у своїй свідомості, нібито з тих чи інших причин усім представникам теперішнього уряду в одну мить потрібно буде скласти повноваження, після чого понести відповідного роду відповідальність за власні дії або ж бездіяльність – якщо ж хтось із них, а особливо ті, хто воссідає на вершині піраміди влади, і понесе певну відповідальність, то це й означатиме, що держава рухається в правильному напрямку, бо в її межах існують справді не залежні ні від якого впливу, будь то фінансового, політичного або ж фізичного, правоохоронні органи… Однак же цього не буде найближчим часом – втрата влади для них рівносильна втраті свободи і, можливо, навіть життя: керуючись будь-якими приводами, вони будуть зберігати свою владу і продовжувати її, нехай і ціною тому будуть життя й смерті мільйонів – нехай і ціною тому буде поділ єдиного народу на правих і невірних. Нібито наївна й нічого не розуміюча худоба на фермі, вони розділяють людей у силу відданості аж ніяк не державі, але уряду, на фертильні та безплідні групи, після чого, в черговий раз переконавшись у власній силі, навмисно знищують як перших, так і других… Кілька нікчемностей, однак же до якої міри вони хвилюють розуми й серця!.. Іноді в моєму розумі мимоволі виникає враження, ніби я є громадянином якоїсь ефірної держави, найбільшою цінністю для якої є статистичні дані, що, своєю чергою, безустанно формуються та зіставляються у відносно привабливий вигляд для когось більш могутнього й впливового – звісно ж, з метою здобуття власних вигод: вся ця статистика – це надзвичайно чарівна цукеркова обгортка, яка приховує у своїх глибинах порожнечу. Її підносять на винятково вишуканій страві – за неї вимагають чималу кількість грошових коштів: ті ж, хто купує її, нічого так не обожнюють, як смакувати цю порожнечу – на ній побудований весь їхній світоустрій, а також усе їхнє світорозуміння. Їхня суть – купівля та продаж: особливо вони люблять продавати порожнечу – зокрема й слова. Їхні цілі ниці, меркантильні й воістину порочні – жоден із них не зробить доброї справи безкоштовно або ж у силу чуттєвого пориву душі…