РОЗДІЛ 26. ШКІЛЬНІ ПИТАННЯ

26 березня 2000 року

Безтурботна зграя життєрадісних дітей на перерві випурхнула з класу – незважаючи на своє різне соціальне становище, вони з однаковою хаотичністю віддавалися вельми захопливим, через свій дитячий, незіпсований погляд на життя та наївний світогляд, і вкрай рухливим забавам: відмінність їхнього соціального становища, того чи ж іншого статусу їхніх батьків не мала для них ані найменшого значення, бо їм ще не вдалося пізнати справжнє значення й призначення грошових коштів у цьому світі, а також колосальний вплив на ті чи ж інші події публічної або ж приватної влади – вони вибудовували відносини одне з одним на підставі особистих якостей, достоїнств або ж, навпаки, пороків, найяскравішим способом вираження й прояву яких були дії та бездіяльність тим, а тому, без найменшого перебільшення, слід стверджувати, що дитинство, яке характеризується здоровими взаємовідносинами, що виникають у процесі соціалізації між дітьми, є найбільш чистим і найбільш справедливим етапом життя індивіда в людському суспільстві, бо справжніми дітьми практично у всіх випадках правлять істинні й щирі почуття, проте ж аж ніяк не розум… подібного роду почуття ніколи не помиляються, адже найбільші, позитивні або ж негативні справи в нашому світі здійснюються саме завдяки глибоким почуттям і всупереч, хоч на перший погляд і здається інше, глибоким думкам.

Чи не про це свідчить і той факт, що серед цього хаосу безтурботної життєрадісності кружляли не тільки лише ті, хто ставився до своєї освіти й дисципліни вкрай поблажливо, але й ті, хто зараховував себе до низки найбільш осмислених і смиренних дітей? У справжні хвилини ті, хто були на самоті дійсно усвідомленими дітьми, перебуваючи в натовпі, у цьому згубному надлишку людського суспільства, стали й справді самими що ні на є істинними дикунами й варварами: у сукупності вони являли собою хаос – конкретно ж, індивідуально, безумовно, за деяким винятком, вони були усвідомленими й гармонійними. Багато в чому вони віддавалися втіхам хаосу також і тому, що на несвідомому рівні свого сприйняття світу й суспільства вони чудово усвідомлювали, що натовп ніколи не несе й не понесе ні за які діяння чи ж бездіяльність відповідного роду відповідальність, бо відповідальність є прерогатива індивіда. Але як же вичленувати з натовпу індивіда тоді, коли у всій своїй сукупності він нестримно шаленіє, – там, де кожен індивід, одягаючись у єдине вбрання неприборканості, на певний час втрачає свій самобутній і унікальний образ?

– І все ж, Максиміліане, відповідай мені – як же тобі вдалося списати?! Місіс Фрайдернляйн завжди з особливою ретельністю контролює й перевіряє нас… я нічого не розумію… Ці питання, і справді, відрізнялися особливою складністю, але… твоє зізнання мене здивувало! Ні, ти не подумай… я не видам тебе… але мені незбагненно, як тобі вдалося обвести навколо пальця місіс Фрайдернляйн! – важко й прискорено зітхаючи, промовив Герхардт Бельц після того, як йому вдалося наздогнати свого однокласника, який із дивовижною спритністю, до тієї миті, долав усі наявні на його шляху шкільні перешкоди.

– Цей світ хитромудрий, але в ньому можна досягти всього того, що ти хочеш, домогтися успіху, розумієш, Герхардте? Чи має значення, які саме якості ти при цьому будеш застосовувати? Головна мета… чи досягнеш ти її за допомогою хитрості або ж праці – чи має це значення тоді, коли ти будеш перебувати на вершині?

– Але ж місіс Фрайдернляйн вчить нас бути іншими – бути чесними, не брехати й не використовувати в ім'я досягнення поставлених цілей обман…

– Наше життя ж складається не тільки лише зі школи й слів місіс Фрайдернляйн, хіба не так? На вулиці нам говорять одне, удома – інше, у школі – третє, а в спортивній секції – четверте? То хто ж із них правий, а відповідно й ближче до істини? Чому саме школа повинна претендувати на виняткове право визначення істини, а не, наприклад, вулиця, сім'я чи ж спортивна секція?

– Тому, що до школи ходять усі, Максиміліане… вона повинна бути в житті кожного! У декого може не бути сім'ї, у когось може не вистачати часу на похід у спортивну секцію, а хтось же і зовсім може не приділяти свій вільний час вулиці, але до школи ходили й повинні ходити всі – це закон, по-іншому в цьому світі не буває й не може бути! Тільки лише за допомогою школи можна вперше пізнати, що є любов, дружба, зрада, несправедливість, чесність, – школа робить нас більш дисциплінованими, вона надає нам можливість суспільної соціалізації, а знання… а знання ж можна знайти в будь-який час і в будь-якому місці…

Через кілька миттєвостей у шкільному коридорі з'явилася вчителька – місіс Фрайдернляйн. З появою цієї вельми самобутньої тридцятитрьохрічної жінки в серцевині того безперервно шаленіючого хаосу виникла паніка – немов якесь гармонійне світло місіс Фрайдернляйн блискавично, в єдину мить розрізала темряву безладу, з кожною миттю своєї присутності продовжуючи все більше й більше розсіювати хаос, утверджуючи на місці того досить міцні основи нічим і ніяк не оспорюваного порядку. Дзвінко пролунав дзвінок. Діти неохоче зайняли свої місця. Сьогодні місіс Фрайдернляйн повинна була оголосити оцінки своїх учнів за контрольну роботу зі шкільними питаннями, на які так чи ж інакше, в тій чи ж іншій мірі відповідали на минулому занятті її підопічні.

– Отже, діти! – урочисто промовила місіс Фрайдернляйн – Сьогодні я оголошу вам оцінки за контрольну роботу, на питання якої ви відповідали на минулому занятті. Скажу вам чесно, що багато результатів мене, відверто кажучи, здивували, а особливо результати Максиміліана Вінклера – йому вдалося набрати максимальний бал: він відповів правильно на всі поставлені питання. Навіть найсильнішим учням не вдалося зробити те, що здійснив Максиміліан. Максиміліане, ти нічого не хочеш нам розповісти? Повідай же нам про те, як у тебе вийшло досягти того, що не змогли здійснити найбільш відповідальні й підготовлені учні нашого класу?