РОЗДІЛ 21. ЗЕМНІ МАНДРИ

21 березня 1986 року

Споглядаючи на безперервно крокуючий дощ поруч зі мною, тридцятитрьохрічним художником Етьєном Готорном, у той п'ятничний вечір, з кожною миттю я все більше й більше усвідомлював, що наш світ і наше життя – це безжалісна й всепоглинаюча пустеля: серед її меж кожен сам за себе, і якщо ти не здатний добути собі тут їжу або ж кілька крапель цілющої вологи, то доля твоя – загибель, кінець, смерть. У цій пустелі сонце не щадить нікого – будь ти тут найбагатшим чи ж найбіднішим, будь ти тут найрозумнішим чи ж найдурнішим, будь ти тут найчарівнішим чи ж найбільш непоказним, але ти тут завжди один, навіть у ті самі хвилини, коли ти перебуваєш в оточенні друзів, родичів, близьких, сім'ї та коханої: усі вони – тільки лише декорації для твоєї головної й ключової в цьому житті ролі, втім, як і ти для них. Тут, у пустелі, ніхто нікому нічого не винен і ніхто нікому нічим не зобов'язаний – тут не може існувати жодних інших зв'язків, крім тих, які, в силу природних причин, сполучають твою й справді самобутню сутність, безумовно, за допомогою відповідного роду стебла, з глибоко заритими в надрах суспільного світобудови й світопорядку коріннями людських інстинктів: у цьому світі немає й не повинно бути жалості – це світ випробувань, перешкод… це світ, де людина послана аж ніяк не жити, але виживати!..

Кілька крапель упали на білосніжні полотна мого альбому, створивши тим самим справді унікальні й шедевральні образи – хтось на моєму місці картав би дощ, долю або ж навіть Бога за те, що те сталося: хтось, але тільки не я, бо я, угледівши те, що сталося, а також задовго до того звершення спізнавши його суть, відчуваю у своїй душі найщиріших якостей і характеристик натхнення й захоплення… У цьому світі немає того, що не може бути головним героєм художнього твору, кажу я, споглядаючи краплі дощу, власну тінь від ліхтарів, бруд, будинки, вулиці, камінь, відбиття квітів у вікнах і людей…

Ось перед моїми очима виникає несамовита у своїх хаотичних проявах життя молода пара: юна, чарівна, вона не інакше крім як істерично обдаровує його, свого коханого, неприємними словами – чому вона посилає в його бік подібного роду слова? Мені це не цікаво, втім, як і… як і вона сама: її характер огидний мені, бо мені вдалося осягнути всі грані його не тільки лише з допоміжністю властивого їй вигляду, але й завдяки виразу її емоцій крізь призму міміки, жестів, тембру й якості голосу… проте ж… все ж… щось і справді захопило мене в ній – вона мала надзвичайно чарівні локони кольору гіркого шоколаду, чиї наріжні підвалини ніжності не зуміли похитнути навіть суїцидальних нахилів краплі ефемерного дощу… Голос! До чого ж неприємний жіночий голос тоді, коли він виражає негативні емоції! Укотре я переконуюся в тому, що багато жінок не бачать у цьому світі далі власних вій, природа яких найчастіше до того ж… неприродна!..

Ще мить, і ось мій погляд споглядає дев'ятнадцятирічну чарівницю з досконалими блакитними очима, проте ж… з рясно поцяткованим пунсовими висипаннями полотном шкіри: жінки не ідеальні, але в кожній із них є щось ідеальне – сукупність же позитивних і негативних характеристик завжди створює гармонію, а відповідно й приносить благоденство й спокій у той світ… Неусвідомлено в моїй пам'яті виробляється відповідного роду відбиток при вигляді кожної дівчини або ж жінки, що з'явилася на моєму шляху – ця сакральна інформація надзвичайно священна для мого істинного єства… Далі на моєму шляху виникає чергова дочка Єви, чиї губи гідні були бути увіковічнені Апеллесом, але чия фігура не була такою ж ідеальною… Наступна ж мала неописно пристрасний погляд, а безглуздий ніс її був схожий на одну з Альпійських вершин… Кожна найдрібніша деталь так чи ж інакше в ту чи ж іншу годину зустрінутої мені дівчини не могла, не здатна була залишитися непоміченою для мого усвідомленого й неусвідомленого погляду – у моєму житті ніколи не існувало випадкових зустрічей, випадкових поглядів, почуттів та емоцій: одна зустріч здатна змінити чиєсь життя, а відповідно вона вже апріорі не може бути випадковою – те саме слід говорити й про погляди, емоції, зітхання й слова. Один жіночий погляд, і чоловіки прагнуть, змагаючись один з одним, створити шатл, щоб в ім'я своєї коханої підкорити космос – одна жіноча посмішка й ті чоловіки вже прагнуть скинутися вниз, до центру землі, щоб піднести своїй коханій у дар шматочок несамовито палаючого серця землі: одне жіноче слово й перед її ногами схиляється навіть той, хто іменувався й величався раніше римським імператором… І все ж, усі вони, всі перш згадані, безумовно, якісно, з допомогою передумов, тільки що в моїй свідомості чоловіки, незмінно створюючи у своїй уяві якийсь унікальний образ й вигляд несамовито вихвалюваного їхньою сутністю об'єкта власного абсолютного поклоніння, у ті хвилини так і не здогадуються про те, що любов до жінки – є найбільш солодкий і заборонений плід їхньої уяви: його можна скуштувати й стати грішним, а можна, подолавши пекло спокус і вир терзань, залишити його перебувати там, де йому передбачено було розташовуватися самим Всевишнім – віками, тисячоліттями чарівні Єви перманентно провокують наївних Адамів на здійснення, в тому чи ж іншому вигляді, глибинного гріхопадіння й віками, тисячоліттями ті Адами наївно спокушаються чарівними чарами земних жінок із плоті й крові…

Стрімко долаючи, немов коридори Кноського лабіринту, одну вулицю за вулицею іншою, я все далі й далі просувався вглиб тієї світобудови, крізь хащі побуту до власної мети: я чудово знав свою локальну мету – нею сьогодні був публічний дім. По завершенні кількох хвилин наблизившись до тієї обителі пороку, де, необхідно визнати, я не був новим гостем, я одразу ж постукав у двері, за якими для багатьох відкривалася така солодка дорога у вірну загибель, у пекло, – привітно відчинивши дитя Януса й мило посміхнувшись мені, господиня того публічного дому, назвавши мене на ім'я, негайно запросила мене туди, де я, являючи тим свої земні мандри, мав здійснити те, що накреслено Всевишнім заздалегідь, те, що заздалегідь визначено: промовивши кілька слів про те, що сьогодні вона зазнає й справді чималих збитків у зв'язку з нинішніми подіями на Нью-Йоркській фондовій біржі, та сорокадворічна жінка, залишивши мене наодинці з уособленням диявольської краси, чарівності пороку й чистоти зла, квапливо покинула межі тієї самої кімнати, де я навмисно, усвідомлено піддав свою душу спокусам плотської спокуси – той, хто не відав мого єства, наївно подумав би про те, що зараз мені належало здійснити вибір, проте ж… нині нічого я так не бажав, крім як побачити перед своїм оком справді досконалий, істинно ідеальний образ юної брюнетки…