РОЗДІЛ 16. ЛЮДСЬКІ ПОЧУТТЯ

16 березня 1949 року

«Александро! У ці миті я нічого так не бажаю, як подякувати тобі за те, що ти настільки милостиво погоджуєшся на спілкування зі мною – мені не відомо, чи приємне воно тобі почасти, а можливо, й зовсім не приємне, чи потрібне воно тобі чи ж воно завдає тобі тільки лише мук і страждань: як би там не було, я найщирішим чином дякую тобі за те, що ти біля мене настільки марнотратно витрачаєш досить обмежені крупиці свого безцінного часу.

Дуже ймовірно, що, бажано чи небажано, але немає сумнівів, що безумовно, з'їдаючи своїми незвичайно чарівними оченятами, чий блиск цінніший для мене за все золото й срібло світу, ці рядки, ти зарахуєш моє єство до тієї самої низки пересічних шанувальників, якою, немов Нормандія в небезвісний день, наповнена кожна мить, кожен дюйм твого унікального й дивовижного життя, але… але чи є сенс приховувати те, що ти й так чудово знаєш із першого дня спілкування зі мною – я захоплююся твоєю чарівністю й ти не байдужа мені! Я вважаю, що те, якими саме поглядами мої очі обдаровують твою чарівність, красномовніше сотень тисяч слів несамовито твердять про цю давним-давно відому тобі мою таємницю: у цьому світі іноді слова й зовсім не потрібні, бо вони не здатні висловити те, що ти відчуваєш! Не відаю усвідомлено з якої причини, але чомусь моє серце закликає мене написати тобі ці слова – насміхайся ж наді мною, зневажай мене, вважай мене найнікчемнішою людиною на землі: це твій вибір і я завжди прийму його з гідністю й честю, бо ти є вибір мій. У даний час мені багато що складно висловити словами, зокрема й відчувані мною емоції стосовно тебе – перебуваючи біля мене, ти пробуджуєш усередині мого єства якісь особливі почуття, які я не здатний визначити відомими людству словами: будучи маленькою, ніжною, тендітною, ти є справді сильною, цілеспрямованою й самобутньою – хіба міг я не закохатися в тебе таку? хіба можуть припливи й відпливи не відбуватися на цій землі?!

Не бачу більше сенсу приховувати те, що й так відомо тобі із самого першого дня нашого спілкування, – це не що інше, як секрет Полішинеля!

Безумовно, я міг би вдягнути це зізнання в усну словесну форму й піднести, немов древній авгур на вівтар власної віри, на вівтар твоєї чарівності під час нашої наступної зустрічі, бо спілкування з тобою є легким і невимушеним, але я здійснюю те так, як я нині здійснюю, – можеш засудити мене за це: я це зрозумію й прийму. Читаючи це послання далі, ти, поза всяким сумнівом, повною мірою усвідомиш, чому те, що сталося, сталося саме так, а не інакше. З миті першої нашої зустрічі, з моменту першого дотику поглядами я прийняв і визнав, що порівняно з тобою я є дорослою дитиною – мій голос тремтить від відчуваних почуттів, а ця брехлива, невірна, непокірна плоть тремтить: коли ти поруч, у мені немає думок і в той же самий час вони повністю переповнюють мене, тим самим мимоволі створюючи в моєму єстві унікальний дисонанс – будучи зовні спокійним, усередині я згораю. Усі мої знання й логіка миттєво перетворюються на прах тільки лише при вигляді твого вигляду – що вже говорити про те, які почуття пробуджує в мені твій погляд чи твоє слово? Перебуваючи біля тебе – я перебуваю в муках і у вічному самоборстві, коли ж тебе поруч немає – я терзаюся ще більше, але анітрохи не приборкую ці пориви. Усі мої філософські роздуми про те, що розум сильніший за серце, одномоментно руйнуються при вигляді твоєї ласкавої посмішки… Ти до нестями горда й самозакохана й від того я з кожною миттю закохуюся в тебе ще сильніше – твій юний егоїзм приваблює мене до себе, як гостре й яскраве полум'я манить до свого єства наївного метелика: мені більше ніколи не літати, якщо я буду занадто часто поруч із тобою, – але як же манить це світло, як же манить це полум'я, як же манить це тепло! Ні, не шукай у цих слова приховані смисли – мої почуття, так само як і мої помисли, стосовно тебе чисті. Щодня дивлячись на тебе, я захоплююся Всевишнім, бо ти є Його найбільш чарівне творіння, розмовляючи ж із тобою на абстрактні теми, – я втрачаю розум і вкотре дякую Всевишньому за те, що дозволив мені й у цю мить перебувати поруч із тобою. Можливо, пробігаючи своїми ласкаво сяючими рядками по забрудненій моїми словами білизні того пергаменту, ти не відчуєш у ту годину ніяких інших почуттів, крім виняткового захоплення власною силою, а відповідно й унікального торжества твоєї влади наді мною – я прийму від тебе й подібного роду дар із відкритим серцем, бо, повторюся, мої почуття до тебе чисті, а думки доброчесні. Кожен твій рух – поетичний, кожен твій погляд – це витвір мистецтва: можливо, саме з цієї причини я так несамовито жадаю постійно бачити твої очі й невпинно захоплюватися ними? Хто б міг подумати, що ти будеш саме тут навчатися, а я буду саме тут мліти перед тобою, часом то згораючи від сорому, то згораючи від пристрасті? Хто б міг подумати, що ти будеш згодна прогулятися зі мною настільки нетривалий, але такий наповнений проміжок часу? Хто б міг подумати…

Бажаєш ти прочитати ті самі думки, які породжує в мені спілкування з тобою? Хочеш ти повною мірою усвідомити свій вплив і владу стосовно мене? Хочеш ти зрозуміти, що сила ця неописова, бо не має меж? Сама того жодним чином не усвідомлюючи, ти з незвичайною щедрістю обдарувала мене винятковим натхненням, а тому в наступних своїх творах я зроблю тебе героїнею всюди – через певну кількість часу ти зможеш відшукати свій образ на сторінках моїх книг: ти впізнаєш себе в кожному з цих образів, бо твоя чарівність, так само як і твоє єство – неповторні. До чого ж я збожеволів… але моєю душевною хворобою є Ти! До чого ж я п'яний… але я випив Твою чарівність! До чого ж я сліпий… я закоханий у Тебе!

Ось те, що я написав завдяки твоєму втіленню власної даності… і ти з часом пізнаєш ще більше! У будь-який момент свого життя, нехай навіть у найважчий, найсумніший чи ж найпечальніший, ти зумієш відшукати підтвердження власної чарівності й сили на сторінках моїх книг. Я додаю свої вірші до цього листа, ти ознайомишся з ними після прочитання того, бо не прочитавши листа, ти не зрозумієш вірші… Ні! Постійно стверджуючи про те, що ти чарівна, я скоюю злочин стосовно тебе і твоєї краси, бо їх не здатні позначити й визначити жодні слова в існуючій реальності.