РОЗДІЛ 8. NON LIQUET

8 березня 2022 року

«…24 лютого 2022 року, о 14:15 за київським часом Віктор'єну Герену зателефонував невідомий номер – вранці цьому двадцятишестирічному громадянину з новин, що безперервно протікають, немов струмок, уже стало відомо, що в Україні почалася війна. Але хто ж йому дзвонив у такий тривожний для його країни час? Можливо, один із тих боржників, державним виконавцем якого він був в одному з виконавчих проваджень?! Або ж йому дзвонив хтось із його друзів чи родичів?! В одному з цих питань містилася істина – йому зателефонували щодо боргу: боргу, який, відповідно до ст. 17 Конституції України, був найбільш важливим і відповідальним у його країні, – Віктор'єну Герену зателефонували із сільської ради й повідомили, що йому необхідно якомога швидше з'явитися до територіального центру соціальної підтримки та комплектування для уточнення своїх облікових даних. Почувши ці слова, Віктор'єн Герен, як державний службовець, як юрист, як патріот, як справжній громадянин чомусь наперед визначеної йому країни, не міг, не здатен був не прийти в зазначене місце в означену в телефонній розмові годину – він чудово усвідомлював, розумів і приймав свій громадянський обов'язок. Через кілька хвилин, у компанії свого вірного друга, державного службовця, юриста, патріота й справжнього громадянина, Аморі Емона, Віктор'єн Герен уже переступає поріг територіального центру соціальної підтримки та комплектування, – перше питання, яке він почув, переступивши поріг того утворення: ким працює Віктор'єн Герен? Надавши відповіді на всі питання, які цікавили представників територіального центру, а також почув слова про те, що його й Аморі Емона мають намір якомога швидше зарахувати до лав новоствореної роти охорони, Віктор'єн Герен найщирішим чином збентежився. Невже від людини, яка є юристом за освітою, у військовий час буде більше користі в окопі земляному, ніж в окопі паперовому?! Невже йому, який знає, як успішно подолати найтемніші лакуни природного та матеріального права, так і не судилося принести своїй державі користь, бо нераціональне й невміле використання кадрів є найперший крок до нанесення суттєвої шкоди країні?! Невже від нього, юриста, який закінчив Одеський національний університет імені Мечникова з червоним дипломом, буде більше користі в окопі, ніж на своєму, строго означеному йому самою державою місці?! Віктор'єн Герен не був дилетантом – він був справжнім патріотом, бо свого часу, коли багато хто уникав проходження строкової служби, він пройшов усі тяготи тієї з непорушною гідністю: Віктор'єн Герен був відданий своїй державі, а відповідно і її законам. Він як ніхто інший усвідомлював, що закони мають строго дотримуватися й виконуватися, а особливо тоді, коли в дім держави постукала похмура рука війни, – без дотримання й виконання законів у воєнний час у державі утворюється хаос. Цьому його колись навчали в тому досвідченому знанням і досвідом університеті – він мав достатній рівень правосвідомості та праворозуміння для того, щоб ухвалювати самостійні рішення й давати їм правову оцінку. Віктор'єн Герен не входив до числа оперативного резерву першої та другої черги, він був зарахований до мобілізаційного резерву. Уточнивши у представників територіального центру соціальної підтримки та комплектування законні підстави для призову його на військову службу, він вкотре розчарувався в рівні праворозуміння й правосвідомості осіб, що оточували його єство, – вони стверджували, що він підлягав мобілізації на підставі Указу Президента України від 22.02.2022 року, згідно з яким призову підлягали ті, хто входив у раніше згадані оперативні резерви. Вони ж анітрохи не бажали зважати на його слова – так вони визнали б те, що, прослуживши чималу кількість років, вони, ті, хто відповідав за комплектування кадрів у воєнний і мирний час, так і не спромоглися прочитати жодну норму чинного законодавства: чи знали вони про положення статті 23 Закону України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку»?! Безумовно, що ні! Норми закону існували, але вони, у силу свого правового нігілізму, жодним чином не здогадувалися про їхнє існування – з того самого моменту, як тільки Віктор'єн Герен та Аморі Емон переступили поріг територіального центру, вони одразу ж повідали службовцям того про те, що вони є державними виконавцями, а відповідно, у силу чинного законодавства, не підлягають мобілізації в період воєнного часу. Але хіба це цікавило тих, хто мав владу, але втілював її відповідно до своїх забаганок, а не чинних законів?! Здійснюючи подібного роду дії, намагаючись призвати тих, кого держава захистила для більш важливих і потрібних цілей, ті співробітники територіального центру соціальної підтримки та комплектування наносили тій самій державі, слова про захист якої вони безперервно виголошували, воістину непоправної шкоди… Аморі Емон, будучи не в змозі більше протистояти цій дурості, погодився з їхньою думкою, а відповідно й змирився з їхньою волею, а тому негайно був зарахований до роти охорони. Віктор'єн Герен же, стараючись у своїх принципах, які відповідали й принципам правової держави, наполіг на своєму – цього дня його не призвали на військову службу по мобілізації, але саме цього дня його вперше в житті назвали зрадником своєї батьківщини: вони стверджували, що такі як він, Віктор'єн Герен, негідні іменуватися «українцями», а заслуговують на осуд і презирство народу, а також людського суспільства – вони називали його жалюгідним черв'яком, чию честь, прізвище та репутацію, заплямовану подібного роду вчинком, не здатні будуть відмити до кінця його життя тисячі добрих справ. Подібним чином розпрощавшись із Віктор'єном Гереном, співробітники того територіального центру соціальної підтримки та комплектування повернули йому трохи раніше вилучені в того відповідного роду документи…