РОЗДІЛ 6. ПОЛУМ’Я ВІДПЛАТИ

6 березня 1816 року

Одягнений у грубе, проте ж сухе сільське вбрання, двадцятичотирирічний єврей Жак Кершен вперше за довгий час відчув усередині свого єства те саме почуття, яке деякі представники людського роду нерідко пов'язують зі станом відносного спокою, – слід зазначити, що подібного властивості стан діти достославної нації Жака Кершена відчували не так вже й часто, однак же тоді, коли те відчуття все ж оселялося в надрах їхньої душі, воно було незвичайно глибоким: безперервно відтворюючи у своїй свідомості болісні спогади щодо того, якою саме ціною йому вдалося досягти цього польського поселення, цього сухого вбрання і цього гостинного прийому, темноволосий Жак Кершен одночасно відчував жаx і радість – скільки ж гілок і топів йому вдалося подолати своїми босими ногами в таку холодну пору року, скількох людей і звірів йому вдалося уникнути на цьому тернистому, але справді людському шляху. Квапливо наблизивши свої цілком поорані тонкими подряпинами долоні до величезного жовтолицього вогнища, яке вельми природно розташовувалося в центрі цього маленького польського поселення, Жак Кершен в одну мить звернув свою суттєво поранену увагу на те, що кожен погляд кожного жителя, котрий нині подібно до його єства перебував біля полум’я, що дарувало тепло, а відповідно й життя, був з особливою напругою спрямований прямо в його душу, в його розум, у його вуста – кожен із цих людей із величезним нетерпінням бажав почути ті чи ж інші слова цього молодого мандрівника, сущого втілення Агасфера серед меж земної поверхні: необхідно зазначити, що нікому з мешканців цього поселення не була відома таємниця справжнього походження Жака Кершена – можливо, саме цей факт і дозволив тому двадцятичотирирічному єврею вперше за довгий час відчути себе у відносній безпеці, якщо така й зовсім можлива в цьому світі? Хай там як, миттєво покинувши стан миттєвої екзальтації, двадцятичотирирічний Жак Кершен, у чиїх очах нині яскравими відблисками відбивалося чудово здорове в надрах вечірнього сутінку полум’я того вогнища, в єдиний мить окинув усіх присутніх своїм проникливим поглядом, а після, трохи поміркувавши над тими самими ідеями, яким він у недалекому майбутньому мав намір надати словесної форми, неспішно почав вельми тривалу промову ламаною німецькою мовою:

– Пан Збігнєв Качмарчек, який так люб'язно надав мені, вкрай знеможеному випробуваннями власної долі мандрівникові, привітний прийом, із величезним жалем повідав мені про ті самі нещастя, які безперервно терзають ваше маленьке поселення, – беручи близько до серця ваші біди й вашу трагедію, моя душа рветься якомога швидше надати вам будь-яку можливу допомогу в протидії цьому лиху: скажу вам більше, якщо ми не знищимо тих вовків, вони постійно будуть, тільки лише присутні біля вас, пробуджувати у ваших душах і у ваших серцях пекучий страх, а відповідно вони будуть перманентно й керувати вами, бо людиною завжди керує той, хто в тій чи ж іншій мірі вселяє їй страх. А хіба може в теперішньому світі тварина керувати людиною? Розум справжньої людини закликає до зворотних тез і максимумів. Ми, люди, вища ланка в нескінченно довгому ланцюзі наявної природи – і що ж, нами, людьми, керуватимуть вовки? Невже вовча зграя, яка вельми свавільно проживає в цьому густому лісі, що дружньо сусідить із нашим поселенням, вкрай самовладно керуватиме спільнотою людей? Невже ми, бувши розумними людьми, підкоримося волі звіра, волі інстинкту, волі природних законів? Погляньте ж на себе, міцні чоловіки! Погляньте ж і ви на себе, сміливі жінки! Хіба не сильніші ми за цих вовків? Поодинці ми не здатні здолати їх, вигнати з нашої місцевості, але тільки лише об'єднавшись, ми зуміємо втихомирити тих, чия воля підпорядкована інстинктам. Кожен із нас володіє певними думками, ідеями й почуттями, а також конкретними поглядами на реальну природу речей, однак же з огляду на справжню небезпеку, ми повинні зробити всі наші думки й почуття єдиними, спрямованими на спільне благо… – з винятковим натхненням вимовив Жак Кершен, після чого подумки уявив, яка саме кількість із цих людей може підкоритися його розуму та його думкам: будучи відносно молодим, але вже досить умудреним життєвим досвідом людиною, він чудово усвідомлював, що якщо він зможе керувати цими людьми, він у ту ж саму годину зможе керувати і їхнім майном, а відповідно, не володіючи нічим, він у ту ж саму мить володітиме всім, бо, не маючи нічого у власному розпорядженні… нічого неможливо й втратити!.. ніхто не вкраде в тебе щось, ніхто не знищить у тебе щось, якщо воно перебуватиме у володінні інших осіб, а відповідно не слід і переживати про безпеку цього «чогось».

Вимовивши ці слова, Жак Кершен, мимоволі розрізнивши в очах тих, хто слухав його промови, ті самі імпульси, які свідчили про сприятливий ґрунт у їхній свідомості для обробітку власного саду, той двадцятичотирирічний єврей вперше за довгий час зумів повною мірою відчути смак справжньої свободи – чи має значення, як саме він знайшов цей стан? За допомогою правди чи брехні – чи важливо це? Вигнання з міста Любека чи ж добровільний від'їзд із меж того – хіба скасовує це результат, яким є відносне набуття відносної свободи?