Ключ 3.4.6 Вітрила

Межевики вкотре розгорнули вітрило, чіпляючись за безкрайо блакитний туман неба. В грудях Ани знову бився захват передчуття нової пригоди. Вона трималася за бортик, а прямо під її долонею розташувався свіжо вирізаний напис “Л+Н”. На її плече лягла важка рука рудоволосої капітанки. Ана полегшено посміхнулася. За спиною Алекси сиділи і перешіптувалися межевики, проте тихіше і обережніше, ніж зазвичай. Ана відчувала потребу уникати їх поглядом. Кремезні чолов’яги на ящиках також дивились повз неї. 

– Ти не надто сувора до них? – мандрівниця озвалася лагідно, поки її серце панічно стискала провина.

– Важливіше, що ти мала можливість відчути себе шпигункою. – Капітанка блиснула зубами в надто вже широкій посмішці. – Палети вичистити від риби і так треба, от чому не люблю південняцькі доставки. Так вони хоча б мають тирана, якого звинуватити.

Ларс і Норім насправді не сильно постраждали від витівки капітанки. З нижньої палуби було чути хрипкуватий сміх і монотонне рипіння щіток. Незважаючи на очевидну суворість, Алекса мала талант перетворити маленьке бажання на велику пригоду. Так сталося і того разу. На честь покупки вітрильника жодного святкування не склалося, всі були надто поглинуті освоєнням нового транспорту. Ана ненав’язливо запропонувала лишити позначку на честь їхньої дружби. Вирізати ініціали в дереві, як робили на одвірках щойно збудованого будинку його власники. Алекса прийняла пропозицію, проте не хотіла, щоб у когось ще колись з’явилася ідея паскудити дороге дерево. 

Люди, що не хочуть бути впізнаваними, використовують ініціали за другими літерами прізвища та імені. Ану вже давно не дивували настільки дивні пізнання. Торгові гільдії знають більше за вартових чи шахраїв.

Л+Н

Тепер вони вдвох спостерігали за тим, як знизу, десь далеко за бортом, вимальовувалися ліси, річки, як з ними зливалися поля і дахи поселень. Межевики віддалялися від столиці. Звідси головне місто королівства виглядало мов єдиний величезний палац.

Раптом перед очима щось спалахнуло. Палац залило червоне сяйво, проте це точно не було світанкове сонце. Полум’я пожирало вежу за вежею та покрило місто за лічені секунди. Корабель віддалявся, а вогник наче навіть через це не мав наміру здаватися меншим. Це сталося так раптово, щойно Алекса відійшла, щоб готуватися до приземлення. Вона не бачила ані палацу, ані пожежі, ані відчаю подруги, з яким та лишилася наодинці. З очей Анарієти текли сльози самі собою. Її сліпило світло, а вона не могла знайти в собі сили навіть кліпнути.

Тіло скувало каменем, допоки один ледь відчутний дотик не розбив панцир. Ана розплющила очі, руків’я кинджала з’явилося в її руці так само несподівано, як зникло в ущелині. Яскраве полум’я багаття перекривав силует охоронця. Проте думка, що це всього лише сон, не несла за собою жодного полегшення.