Ключ 3.4.3 Вітрила

М'який моховий килимок вкривали краплі роси. Вартовий прокинувся з першими променями сонця, що виблискували, лагідно торкаючись неспокійної води. Тишу переривали лише птахи, нарешті вільні від пильного погляду Провидиць. Вільні та беззахисні.

Коли Ана знайшла сили розплющити очі, сонце вже височіло над деревами. Огорнута теплом, вона навіть не помітила, як біль тихо повертався та пронизував рану. Галявиною розходився легкий димок багаття та запах смаженого м’яса. У подорожах чи в палаці королівна не бачила таких сніданків. Плоть – річ брудна і невдячна. Таким харчуються хіба вартові містечок, коли доводиться вбити агресивного звіра, чого зазвичай не ставалося з птахами. 

– Щось сталося, поки я спала? – обережно спитала Ана, неспішно піднімаючись.

– Нічого особливого, але це має допомогти твоїй рані загоїтись, – він простягнув їй засмажене стегенце.

Поки жир скоринки танув у неї на язиці, королівні не вдавалося позбутися сумніву та огиди до запропонованої страви. Пережувати кожен наступний шматочок було важче. Її вбивала думка про те, що це створіння, можливо, співало їм на втіху ще вчора. Утім, для цього вона тут: щоб дізнатися, як живуть люди. І якщо її охоронець…

У мить, коли Ден почав було хвилюватися, що така їжа не личить королівні, Ана почала жувати завзятіше, а в її очах загорівся небезпечний вогник. Смак був неясним і дивним, жорсткі волокна застрявали між зубами, жир залишався на губах огидною плівкою, та вона продовжувала жувати, аж допоки в її руках не лишилась одна кістка. На питання, чи їй сподобалося, Ана лише подякувала.