Розділ 5

Наступні декілька днів минають спокійно…

Після нашої розмови ми більше не розмовляли на особисті теми. Я досі заміщую секретаря, адже Ярославу ніяк не можна догодити. Хоч він і казав, що може впоратись сам, та я чомусь вирішила допомагати поки що. Майже щодня у Ярика по декілька зустрічей за межами компанії. Декілька разів він зустрічається з одними й тими ж самими людьми. Здається, чоловік планує знайти нових партнерів.

Вчора ми з Мирославою та Богданом відпочивали у кіно, і по “випадковості” там також опинився Ярослав. Чоловіки вирішили посидіти у барі й Мирося повністю їх підтримала. А я просто покинути подругу саму не змогла. Так, вона потім просила вибачення, адже розуміє, що я не дуже бажаю проводити вільний час із колишнім. На роботі мені його цілком вистачає.

В четвер ввечері у нас корпоратив на честь зміни керівництва. А четвер, до речі, сьогодні!

Хто взагалі проводить корпоратив серед тижня? Чому не в п’ятницю? Це сьогодні там будь до ночі, а зранку лети на роботу. Жахливо ж!

Бажання йти на бісову вечірку у мене зовсім немає. Ярослав ще й обмовився про те, що там будуть представники інших компаній, аби познайомитись із нашим новим біг босом. Ну що може бути краще?!

Додому нас відпустили раніше, тому о четвертій я вже відпочивала у своїй квартирі. Боні тихенько сопів поруч після прогулянки у дворі.

Чесно кажучи, бажання йти на корпоратив у мене відсутнє. Я б краще пролежала на ліжку за переглядом якогось серіалу та поїданням смаколиків. Надто сильно я емоційно виснажилась за цей час.

Але розумію, що якщо не явлюсь, то Ярослав потім влаштує мені солодке життя. В цьому я, чомусь, навіть не сумніваюсь.               

Вечірка повинна розпочатись об восьмій в одному з найкращих ресторанів міста, що розташований в одному з готельних комплексів. Тому о п'ятій годині я починаю збиратись. Спочатку йду в душ, проводжу всі процедури з неслухняним волоссям. Потім одягаю довгу атласну сукню, чорного кольору, яка неймовірно підкреслює моє декольте.

Взуваю високі підбори. Шию прикрашає тоненька підвіска у вигляді півмісяця. 

Роблю макіяж, з акцентом на очах, і за дві години лишаюсь повністю задоволена собою. Годинник показує половину восьмої, тому я викликаю таксі та виходжу у двір.

На щастя, автомобіль приїжджає вчасно. Рівно о восьмій годині я переступаю поріг закладу. Тут вже знаходяться деякі колеги. Серед них я зустрічаю Яну із фінансового відділу. Вона у повній бойовій готовності. Дуже коротка червона сукня, яка обліпила її, наче друга шкіра. Вона виглядає вульгарно, але тим не менше, личить дівчині! Хоча не всім таке до смаку!

Знаючи Ярослава – він навіть у її бік не гляне. Чоловік ніколи не любив такого роду наряди. Все має виглядати гармонійно, саме таким словами він завжди мене заспокоював, коли я помічала таких дівчат і жалілась на те, наче виглядаю гірше.

– Маєш непоганий вигляд, – промовляє Яна, яка наблизилась до мене.

– Дякую, ти теж, – намагаюсь приховати своє роздратування.

Адже я чудово знаю для кого вона одягалась. І це мало б мене не хвилювати, але я, чомусь, дуже дратуюсь. 

– Так. Сьогодні буде неймовірний вечір, тож варто виглядати на всі сто відсотків, – дівчина перебуває в такому захваті, щоправда, я його не розділяю.

Минає близько десяти хвилин і зал наповнюється колегами, проте головного винуватця дійства я поки не помічаю.

Тут багато незнайомих людей, схоже інші компанії прислали не лише представника. Всіх цікавить, хто ж зайняв місце Гаврилюка. І я їх розумію, адже сама згорала від цікавості. Та й досі не дуже розумію такий поспіх у зміні керівництва.

– Тонь, земля викликає, – поруч чую знайомий голос і, усміхаючись, повертаюсь.

– Вибач, задумалась, – промовляю, обіймаючи Богдана.

Він сьогодні сам на себе не схожий. Темні джинси зі світлою сорочкою та краватка. Варто говорити про те, що чоловік їх ненавидить?

– Як вчора додому дібралась?

– Наче ти не знаєш, – фиркаю у відповідь, адже це він знову підтримав ідею Ярослава і тому я поверталась додому у його автомобілі.

– Мені потрібно було поговорити з Мирославою, – відповідь прилітає швидко і я розумію – щось не так.

Якщо Богдан промовляє повне ім'я подруги, отже варто чекати біди! 

– Щось сталось? – не тягну кота за хвіст, а відразу запитую.

– Це невгамовне дівча не вміє сидіти на дупі рівно, – злісно шипить чоловік, а я вже боюсь уявити у що вона знову вплуталась.

– Не тягни, Бодь. Знаєш же, що я вмію швидко себе накрутити, – промовляю, а Богдан відводить погляд.

Не хоче казати! Або це Мирося попросила не розповідати.

– Вона запхала свій носик у справи людини, з якою краще не зв’язуватись. І допомогу приймати не хоче. От і що я повинен робити? – підвищуючи голос, запитує Богдан.

Розумію, що питання риторичне, але в голові каша вариться. Що не так з цією дівчиною? Вона ще не оговталась після смерті батька, як потрапила в іншу біду. 

Розумію, що запитувати про те, хто ж ця людина, якій Мирося перейшла дорогу, немає сенсу. Він не розкаже. Не стане ще й мене вплутувати. Тому я просто повинна довіритись двом найближчим людям у моєму житті.

Після розмови із Богданом я прямую до фуршетного столу, аби взяти щось випити. Відчуваю себе жахливо, адже всі ці розмови про Мирославу зовсім вибили мене з колії.

Беру бокал із шампанським та прямую в протилежний бік. Саме туди, де мене майже не буде видно.

Уже дев'ята година вечора, а головного винуватця дійства так і не має. І. як закон підлості, тільки я думаю про нього як він з'являється.

Чоловік заходить у зал, а поруч з ним крокує симпатична брюнетка. Висока, струнка дівчина, яка виглядає неймовірно. Роблю ковток шампанського, бажаючи погасити ту пожежу, яка з кожною секундою все дужче розпалюється в моїх грудях.

Ярослав відчуває мій погляд і впивається очима. Відразу знаходить мене, схоже я притягую його, наче той магніт. Його карі, майже чорні, очі блукають моїм тілом, і зупиняються на обличчі. Легка посмішка й от він знову відвертається, зосереджуючи свою увагу на супутниці.Це не повинно було б мене так хвилювати, але відвести від них погляд, чомусь, дається так важко.