Розділ 4

До Мирослави приїжджаю вчасно. Повторно вітаю її з днем народження, адже ще зранку довела її до сліз своїм вітанням. Потім вручаю подарунок, який вона так давно хотіла — абонемент в СПА на весь день. Ціна звісно ж кусалась, але для подруги нічого не шкода. 

Ми вирішуємо трішки випити, аби в клубі відчувати себе розслабленими та менше витратити на коктейлі, які коштують там, наче збитий літак. 

— От же козел, — вигукує подруга, коли чує мою розповідь про зустрічі з Яром. — А я його так любила, коли ви були разом. Просто боготворила ваші стосунки. Ех, — важко видихає, а коли помічає моє засмучене обличчя — замовкає. — Вибач, Тоню. Просто…

— Я все розумію. Він моє минуле. Хочу я чи ні, але ми будемо бачитись щодня, і варто до цього звикнути, — промовляю, на що подруга посміхається. 

Вона бачила мене після того, як він покинув. Була поруч, підтримувала та не давала зламатись остаточно. Мирося так багато зробила для мене! 

— Сьогодні ніяких колишніх, Тоню. Тільки глянь на себе — неймовірно сексуальна красуня, — вигукує подруга, змушуючи мене покрутитися, аби вона краще роздивилась. — Чорт, та чоловіка у чергу стануть, як побачать тебе, — ніяк не замовкає, а я лише сміюсь. 

— Явно я не зможу конкурувати з твоєю мінісукнею, — відповідаю, на що подруга фиркає. 

Ну так, я вважала свій образ відвертим, але коли побачила подругу то все стало на місці. Вона не полишає надії сподобатись Богдану, і мені шкода, що він не помічає таку красуню. Але що я можу? 

Говорити з ним про це неправильно. Можливо йому дійсно не подобається Мирося, і тоді стосунки стануть зовсім напруженими. 

До «Авангарду» ми приїжджаємо близько десятої й вже на підпитку. Тримаємось добре, і постійно сміємось. 

— Бачу, що ви вже такі як треба, — знайомий голос змушує розвернутись. 

Це Богдан. У білій футболці та джинсах. В руках тримає величезний букет лілій та маленький подарунковий пакет. 

— Вирішили трішки відсвяткувати, — промовляє Мирослава, і я помічаю її зніяковіле обличчя. 

Соромиться! Ну звісно, він і так красень, а сьогодні так взагалі. 

— Я відійду на секунду, а ви зачекайте мене тут, — вирішую залишити їх удвох. Помічаю вдячний погляд подруги та посміхаюсь у відповідь. 

Поки ще більш-менш при свідомості вирішую глянути графік на завтра, аби не вийшло ніяких проблем. 

Нарада об десятій годині, тож на роботу можу приїхати після дев’ятої. Чудово! Проходжусь очима по всіх планах на день і, звичайно ж, переглядаю графік Ярослава. У нього немає секретаря, і, якби там не було, але я не хочу проблем у компанії. У нього дише одна зустріч за межами офісу з якимось Киричуком. Вперше чую це прізвище. 

— Чому така прекрасна дама стоїть тут сама? — чоловічий голос змушує підійняти очі. Швидко ховаю телефон і кидаю поглядом на друзів. Воно досі мило воркочуть. 

— Чекаю на друзів, — коротко відповідаю. 

Розглядаю чоловіка і відразу розумію, що його зовнішність дуже приваблива. Хоча погляд лякає, але на це мені байдуже в принципі. 

— Скласти компанію? — запитує, розглядаючи мене. Від цього погляду хочеться десь заховатись. – Схоже у подруги побачення.

— Ні, просто приймає вітання з днем народження. І взагалі… – відповідаю, але ловлячи дивний погляд чоловіка замовкаю. Проте варто взяти себе в руки. Я ж не школярка. – Ми незнайомі. Не думаю, що хочу з вами спілкуватись, – відповідаю спокійно, але чомусь тихо.

— Я Ігнат, — промовляє, протягуючи мені руку. Ця липка посмішка, що застигла на його обличчі, не подобається мені. 

— Антоніна, — стримано відповідаю, але руку не подаю. 

Не подобається він мені. Чомусь віє холодом. 

— Якісь проблеми? — до нас підходить Мирося з Богданом і я видихаю з полегшенням. 

Хлопець пропалює Ігната вбивчим поглядом, схоже йому теж цей незнайомець не сподобався. 

— Все добре? — шепоче Мирослава, а я лише киваю. — Ходімо в середину. 

І тягне мене за руку до входу в клуб. Дівчина йде без букета та подарунку. Каже, що лишила його в автомобілі Богдана. Схоже додому будемо їхати з ним. 

Всередину потрапляємо без проблем і відразу займаємо столик, який подруга забронювала раніше. За декілька хвилин до нас приєднується Богдан. 

— Все гаразд? — запитує Мирослава, адже теж помічає яким напруженим повернувся чоловік. 

— Так, але краще не зв’язуватись з тим Ігнатом, — після цих слів Богдан кривиться. — Не подобається він мені. Зовсім!

Богдан рідко так висловлюється, але якщо й каже, що варто триматись осторонь, отже так і треба робити. У нього щось типу чуйки на такі випадки. 

Близько години ми просто спілкуємось та п’ємо коктейлі. Богдан звісно ж утримується, адже сьогодні взяв на себе роботу тверезого водія. І чому на таксі не приїхав?

Коли вже кров починає кипіти ми з Мирославою вирішуємо потанцювати, але Бодя наш порив не розділяє, тож залишається сидіти за столиком. 

Пісні змінюються одна за одною, але ми й далі танцюємо. 

— Привіт, красуні, — знайомий голос і я хочу знову десь сховатись.

— Ходімо, — хапаю подругу за руку, але нам перекривають дорогу. 

— Не так швидко, Антоніно. Ти втекла, а ми так і не встигли познайомитись. Один танець і я більше не затримуватиму тебе. Подруга твоя може піти, — дивлюсь на нього і розумію, що він не відпустить. 

— Гаразд. Але подруга піде за столик. 

— Тоню, ти здуріла? — запитує Мирося, не відпускаючи мою руку. — Ходімо разом. Я скажу Богданові й вони більше не підійдуть. 

— Все гаразд. Богданові не кажи нічого, — промовляю і підходжу до цього Ігната. 

Мирослава прямує до столика, а я кидаю погляд на чоловіка. Не подобається він мені! От прям відштовхує. 

Вмикається повільна музика, наче під замовлення. Коли руки чоловіка торкаються моєї талії мене пробиває струмом. Я ще пожалію про це, але краще так, аніж проблеми для всіх. 

Тіло тремтить від холоду, але по посмішці чоловіка можна подумати, наче він вважає інакше.