Розділ 2

Ярослав 

Ідея повернутись туди, звідки все почалось, була дуже раптовою, але, втім не менш зваженою. 

Я пробув близько п’яти років з-за кордону, але зараз, коли отримав доволі цікаву пропозицію, зрозумів, що пора повертатись. 

Ці роки не минули даремно. Я багато працював, аби повністю відключити голову від тієї реальності, в якій перебуває. В мені завжди велику роль грали амбіції, які переповнювали чашу. Я знав чого хочу, і впевнено йшов до своєї мети. Життя за кордоном було важким морально, але досвід, який я отримав став дійсно вагомим та потрібним.

Купити компанію Гаврилюка було хорошим варіантом для того, аби почати працювати на Батьківщині. Я зважив всі “за” та “проти”, і все ж вирішив ризикнути. 

Вперше у своєму житті я довірив розібратись із документами та особовими справами працівників своєму заступнику і зробив помилку. 

Чорт би побрав цю компанію!

Кирилюк Антоніна…

Моє перше, справжнє, божевільне кохання! Вона по-справжньому перша, і… остання! Так, після неї я так і не зміг покохати когось так, як колись кохав її.

Чи думав що зустрінусь з нею? Та звісно ні!

Я б хотів взагалі більше ніколи її не бачити. Вона знищила мене, наче я для неї зовсім нічого не означав. 

Просто втекла, написавши якесь жалюгідне повідомлення. 

«Абонент не абонент»

Це саме те, що я чув у слухавці, коли мчав нічним містом в її пошуках. Вона просто зникла, наче і не існувала. 

І от тоді я дійсно злетів з котушок. Ледь не зіпсував собі життя дурницями.

Клуби, алкоголь, дівчата…

Я робив речі, які не притаманні мені були… Ніколи!

Тоня була для мене важелем стримування. Вона з'явилась в моєму житті в такий потрібний момент і витягла мене з тієї прірви, в яку я ледь не впав.

Ми зустрічались два роки. Вона стала центром всього, і я просто не уявляв те, як зможу існувати без неї. Вона була скрізь, але її однаково було дуже мало. 

До початку стосунків з Тонею я був впевнений в тому, що вся ця дурня з коханням просто повна маячня. Проте з кожним днем я все дужче заглиблювався в це божевілля до тих пір, поки не зрозумів – більше мені не вибратись звідси. 

Я прийняв те, що відтепер просто не зможу жити без цієї дівчини, дихати буде неможливо. Я хотів прожити з нею все своє життя. Хотів, аби вона щодня була поруч. Не лише в думках, але й в обіймах. 

Чорт, а потім вона просто покинула мене, втекла.

І зараз, ця зустріч геть вибила мене з колії. Звісно я б не відмовився від компанії через своє минуле… захоплення, адже коханням я більше її не назву. 

Ця компанія далась мені майже даром, але потенціал в працівників величезний. І це кажу я, який взагалі не звик якось хвалити тих, з ким працюю.

Тому, відмовитись від усього цього через дівчину з минулого я не можу.

Я працюватиму так, ніби вона просто одна з працівниць. В моєму житті нічого не зміниться. Але… ненависть моя теж не дінеться. Вона була для мене всім. 

Я гадав, що забув її, але як тільки побачив у голові пронеслись всі миті, проведені разом. Це, як удар ножем! Вона, наче наркотик якийсь, щоразу хочеться повернутись. 

Минуло п'ять довбаних років, але вона і досі сидить десь там. Глибоко засіла, і як би не хотів, та викинути її так легко не можу. Хочу, та не виходить. Намагався заглушити те все іншими ляльками, але марно, адже вони й близько не стоять поруч з Тонею. Щоразу порівнював, наче псих якийсь. 

Згадував її дотики, і уявляв. Бажав її, але ненавидів. 

Хотів побачити, але розумів, що якщо зустріну, то просто вб’ю. 

Чорт, я і досі говорю про неї так, наче ми й досі разом. Вона зламала мене,  знищила, і руйнує далі. Але тепер все інакше.

Щоб не відбувалось в її голові, але в моїй цієї дівчини більше не буде. Вона все зіпсувала, та видно доля мало познущалась наді мною, раз вирішила знову звести нас разом.

І лише зараз мені приходить усвідомлення, що зовсім скоро ми говоритимемо тет-а-тет. Цікаво що вона може мені сказати. Як дивитиметься в очі? 

Коли побачив поруч з нею Богдана, то… здивувався?

Я не знаю чи можна назвати це здивуванням, адже він був мені найкращим другом, братом, найближчою людиною, поки я не познайомився з Тонею. 

Але розрив стосунків з нею зруйнував нашу дружбу. Він кричав про те, що я сам у всьому винен. Та Богдан навіть вдарив мене, але так нічого не пояснив. 

Він завжди стояв на боці дівчини, і, з якогось боку, я вважав це навіть правильним, адже мої почуття настільки затуманювали мені розум, що я боявся зробити помилку. 

 І, можливо, зробив її, сам того не усвідомлюючи. Хоча я не знаю, що можна зробити аби тебе покинули просто ось так, без жодних пояснень. 

До отримання мною тієї клятої записки ми не бачились майже тиждень. Спочатку я був на конференції, а коли повернувся вона поїхала гостювати до своєї рідні, а точніше до сім’ї своєї сестри. 

Ми навіть не зустрілись, коли я приїхав. А потім раптово з’явилась ця записка. 

Вона ігнорувала будь-які спроби з нею зв’язатися. Тоня не хотіла ні говорити, ні відповідати на повідомлення. Нічого!

Вона просто, наче зникла з усіх радарів. 

А я плюнув на все, адже біль зводила з розуму. 

Я шукав її декілька днів. Богдан вперто заявляв про те, що нічого не знає, і навіть якби знав щось, то нізащо не сказав би мені. Саме тоді були останні дні нашого з ним спілкування. 

Так, я зробив одну помилку. Лише одну!

Проте вона не знає про неї тому, що тоді вже не була частиною мого життя. 

Я знаю, що був далеко не ідеальним хлопцем. 

Я часто зривався, ревнував її, але шалено кохав. І вона про це знала. 

Тому зараз ця зустріч така несподівана і не потрібна чи що. 

Адже минуло надто багато часу для того аби щось вирішувати. Ми не зможемо повернути те, що було. 

Тоня не зможе пояснити свою поведінку, а я не зможу її прийняти.