ПІСНЯ ПРО ФЛОКВІЛА

ПІСНЯ ПЕРША

(P-I)

1. Флоквіл віддав наказ на негайний збір воїнів хоробрих. Кожен ватажок мав виступити зі своїми п’ятдесятьма воїнами на територію Бревла, де і відбувався збір.
2. Вже ввечері ватажки: Габрей, Неквін, Белк, Форбій, Саквер, Вердей, прибули зі своїми військами. До того, як срібне око поглянуло цілком прибули ще сили: Варкула, Гілая, Лобера; всього нарахувалося близько п’ятсот разом із силами Бревла, де і був збір.
3. І виступили пізньої ночі, і всю ніч йшли. Прибули вранці коли сонце зійшло над лісом. Місце те було названо «раиа».
4. Вишикувались лінією війська і кожен ватажок був зі своїми силами; головним був Флоквіл одноголосно.
5. Близько середини дня прибули війська Вагора. Сила чисельного війська, так що не міг вмістити їх ліс, і лисів було більше дерев та трави. І стали вони морда до морди, і зійшлись ватажки по середині обох військ.
6. Похмурим стало небо й збирався дощ. Промовив тоді Флоквіл до Вагора: «Чи варто лису йти на іншого лиса? Чи мало крові пролили наші батьки? Відступи зараз і розійдімося з миром. Хай лиси повернуться до своїх сімей, лисенят та лисиць. Відступись, Вагоре. Для чого ж ти зібрав таке військо? Невже не боїшся ти богів?».
7. Відповів тоді Вагор так: «Не вірю я в богів. Віриш ти, то хай зійдуть і врятують тебе, бо не відступить лапа моя, і військо моє не піде. Не тобі наказувати. Нас сила чисельна, так, що ні одне військо не встоїть. Не встоїть і твоє, Флоквіле. Відійди з дороги якщо так хочеш повернутись до сім’ї, до лисенят чи до лисиці, бо інакше не лишиться живого жодного на місці цьому».
8. Засумнівався тоді Флоквіл, і зникла рішучість його, так, що попросив Вагора день на роздуми. Вагор дав згоду, але не більше дня.

(P-II)

1. Скликав Флоквіл нараду негайну. Ватажки були обурені його відступом. Деякі прямо називали боягузом та Флоквіл пояснював що у Вагора більше військо за їхнє і пораска може бути.
2. Вийшов тоді Белк, і став говорити так: «Боги з нами! Вони являлись до мене у сні, і казали, ні! благали, щоб ми зупинили Вагора».
3. «Чому ж тоді не спинять його самі, а хочуть, щоб ми проливали кров?». — заперечив Неквін.
4. Белка розлютили його слова. «Хочуть, щоб ти вмер у тій битві!». — Белк хотів накинутися на Неквіна та його спинили Форбій та Саквер.
5. Не знав ніхто з них, що Фісей-Пі поклав до душі Белка «зерно люті та гнилі», аби погубити його та тих хто з ним. Усе військо Флоквіла, адже боги були не за них, а проти, аби через Вагора навести порядок у лісах, а згодом вбити. Тому Белк продовжував кричати що боги з ними.
6. «Нас чекає слава! Вони з нами, а кожен боягуз що відступить чи втече буде покараний нещадно. Хіба не ми обрали тебе ватажком, хіба не лідером військ наших обирали? Ти ж замість ведіння в бій хвоста свого підтискаєш, і вуха схиляєш. Навіщо нам ватажок що нас не веде? Навіщо ти коли є інші. Ми битися прийшли сюди, а не домовлятися, Флоквіле. Чи боги не на нашому боці? Чи Фордей-На не споглядає за нами й нашими ворогами й не скаже про їхні задуми?».
7. Так говорив Белк, і іншими піднесеними словами, так, що більшість ватажків була з ним. Лише Флоквіл, Лобер, Гілай мали сумніви.
8. Тоді Флоквіл піднявся і запитав Белка про його сон. «Вони з нами!». — запевняв гаряче Белк. «Вони сказали, що дарують нам сили. Дарують сили мов у Харідейза, ми будемо такі ж могутні на полі битви. Будемо рівні ним, бо багато війська проти нас».
9. «Як вони будемо? А хіба Харідейз живий? Чи може він підтвердити твої слова? Наш ворог чисельний і здолати ми зможемо його якщо не будем поспішати. Я хочу повернутися до дітей живим, а не вмерти скоріше. Не будем же покладатися на сни чи богів, а на розум свій».
10. Тоді ж розгнівавшись, Белк, який сидів поруч хотів перегризти горло Флоквілу та Лобер пащею схопив його лапу. Підбіг Гілай і Неквін, аби заспокоїти його.
11. «Ти вбити мене хотів?». — запитав розлючуючись Флоквіл. — «Хіба не союзники ми?».
12. Белк зареготав, що почули лиси з війська. «Нащо мені вбивати тебе? тебе вб’є Фісей-Пі, і забере твою душу, якщо не підкорися». Не знав тоді ніхто, що сам Фісей-Пі говорив через Белка в ту мить до Флоквіла.

(P-III)

1. Та не злякався Флоквіл, а мовив наступне: «Хто з вас бажає слідувати за Белком, хай слідує. Не має бажання мені йти в бій з тим хто сильніший за мене. Я зустрінусть з Вагором завтра й спробую домовитись». Белк зареготав знову.
2. «У тебе нічого не вийде. Я і мої побратими здолаємо Вагора та військо його, а після повернемося по вас, зрадники й вб’ємо вас, бо пішли ви проти богів та волі їхньої». Так закінчив Белк.
3. Встав, а з ним: Бревл, Габрей, Неквін, Форбій, Саквер, Вердей. Гілай, Лобер, Варкул лишились з Флоквілом.
4. Інші перераховані зійшли до військ своїх та відвели їх від військ Флоквіла та тих хто лишивсь з ним. Флоквіл лишив сили свої на місці.
5. Ранку того він, а з ним: Гілай, Лобер, Воркул і син його Кабер пішли на зустріч з Вагором та спинились, бо війська очолювані тепер Белком рушили в сторону військ Вагора. Флоквіл наказав союзникам відвести свої та його військо пдалі, і знайшли пагорби й лишились там.
6. З собою він залишив Лобера, а головними військами на відступ назначив Гілая. Ще коли сонце не зійшло відбувалось це.