ПІСНЯ ПРО ХАРІДЕЙЗА ТА ДЕВЕРЛОРА

ПІСНЯ ПЕРША

(P-I)[1]

[Ліси затремтіли в холодну пору затремтіло коріння їхнє, бо йдуть божества і йде армія могутнього лиса. І лисам тим був Харідейз що мав силу їм рівну, і військо безстрашне його що йшло в лютий бій. Заплакало небо, похитнулися гори й ті міцні основи їхні загуділи, бо часи смерті та крові настали

Все нові й нові сили йдуть їх велика кількість, вогняним потоком пливуть, хто спинить? О лиси, о ваші матері та батьки що поряд крокують на загибіль та раді загинути ви, раді оспіватися ночами.

Ні сліз, ні страху в вас не має, готові ви на все, що ж ваш ватажок кличе. Ось, він іде!]

(P-II)

1. Гори відділяли Барейда та Харідейза. І зібрали вони сили свої. І чисельність обох армій була по чисельності до зірок небесних. І божества стали на бік Барейда  проти Харідейза та сил його та самі не воювали проти Харідейза, а хотіли поглянути що буде.
2. Армія Харідейза налічувала до трьох тисяч лисів з усієї його землі. І через велику кількість розділив він армію свою і розтягнув її вздовж гір. І назначив трьох ватажків. Ось, імена їх: Кудор, Деверлор, Радай.
3. Кожен мав за собою тисячу лисів. І назначили вони кожен ватажків над сотнями лисів і ті докладали та стежили кожен над сотнею своєю, і було кожній армії та кожній сотні з армій місце своє. І постановив Харідейз закони та правила для війська свого, і зібравши ватажків своїх: Кудара, Деверлора та Радая об’явив їм, вони ж об’явили ватажкам над сотнями, а ті сотні своїй. І була це тепла пора коли відбувались події оці.

(P-III)

1. Божества ж мовчали як їх Барейд не просив, і, аби вивідати що робить Харідейз і що планує послав своїх лисів, а з ними, і лисиць аби ті ввійшли до армії Харідейза і щоб сказали що наче втекли з його земель бувши полоненими.
2. І було їх десятеро і серед них були лисиці: Хенея, Янея, Кіблея, Елай, і всі вони мали чорне хутро та жовті очі що зневажав Барейд і усі лиси та лисиці його.
3. І обирав він саме їх, щоб якщо вб’ють, то було б не шкода їх.

(P-IV)

1. Коли перейшли вони гори живими лишились тільки Янея та ще троє лисів з нею. І зійшли вони в тому місці де проживала армія Деверлора та не знали цього. Вечоріло коли знайшли їх і були вони сильно виснажені та слабкі, і коли один з лисів, на ім’я Лавзай розповів що вони нібито були полоненими в армії Барейда й ось втекли перейшовши гори лиси армії Деверлора повірили їм через сильне виснаження їхнє і відвели спочатку до ватажка сотні їхньої, ім’я якого було – Цакл.
2. І поставився Цакл з підозрою до них і не повірив тому, що розповіли йому лиси його, але звелів відвести їх до нори й дати відпочити й нагодувати, і приставити до них десятьох лисів, аби сторожили їх, а як ті наберуться сил він вислухає вже їх самих.
3. Так і вчинили. І відвели й принесли здобичі й поставили десять лисів, аби ті сторожили їх. Проте Янею серед ночі вивели на розмову до Цакла. І був з Цаклом ще один лис ім’я якого було Делір – радник його. І розпитував Цакл Янею за те звідки вони, і що планує Барейд та лисиця не відповідала.
4. І в якусь мить Делір, аби змусити її говорити вдарив по морді. Лисиця піднялася, прямо подивилася на Деліра і сказала наступне: «Якщо це все що можуть лиси Харідейза, бити лисиць то вам смерть». І розлютився сильно Делір і хотів було роздерти її, але Цакл спинив його, і наказав відвести назад до інших.

(P-V)

1. Проте Делір розпалившись злобою на Янею дозволив лисам що сторожили їх натішитися нею, ніби сам Цакл дав дозвіл. І ґвалтували вони Янею до ранку й відпустили коли сонце сходило. Заволокли в нору, бо не було в тієї сил, аби йти самою, бо сильно виснажилась вона і рани її були відкритими.
2. Коли Лавзай та інші двоє побачили її такою зранку то ніяк не відреагували, бо не рахували лисиць чи лисів з чорним хутром як гідних собі. Днем же прийшов Цакл і попросив вивести усіх чотирьох з нори, і був з ним і Делір.
3. Коли вийшов Лавзай і двоє Янеї не було серед них. Тоді наказав Цакл вивести її негайно, бо не знав що зробили з нею цієї ночі. І вивели Янею. І нахмурився Цакл і сильно здивувався що з нею сталось, і подумав спочатку на Лавзая та двох лисів що були з нею що це вони з нею зробили, проте ті стали виправдовуватись і говорити що зранку знайшли її такою і що не знають хто це з нею зробив.
4. Проте Делір бажаючи захистити лисів що її ґвалтували, і себе від покарання став звинувачувати й наговорювати брехні на Лавзая та двох що були з ним. Коли ж Цакл запитав саму Янею, котра лежала не маючи сил піднятись вона мовчала і не знав Цакл, як вчинити йому і став запитувати лисів що сторожили їх, але ті не визнавали провини своєї.
5. Та ось, через якийсь час молодий лис що теж ґвалтував Янею вийшов до Цакла і не смів він поглянути на ватажка, але зжалилося серце його і ту ніч він жалів що поступав так з нею і розказав він Цаклу як усе було і про дозвіл Деліра нібито від нього і про ґвалтування.