Кадр ■
Ранок. Настільний годинник, що стоїть біля ліжка на тумбочці, показав сьому годину і задзвенів. Антон прокинувся, подивився на всі боки і за хвилину вимкнув його. Підвівся з ліжка, одягнув домашні капці й, потираючи очі, пішов повільним кроком, поглядаючи вперед, ще оговтуючись, на кухню, щоб випити горнятко кави й підбадьорити себе. Він увімкнув чайник та сів за стіл. Взяв телефон, що лежав на столі та почав переглядати повідомлення. Він подивився в телефон і сказав:
– Знову так рано дзвонила мама і я не почув її дзвінка. Що вона хотіла? Цікаво, так рано вона не так часто дзвонить, чи їй зараз у вихідний день не спиться, і вона вирішила раніше встати та розбудити мене. Добре, що я живу сам, і не з нею, а то я б уже о шостій годині та у свій вихідний день не спав, і вже був чимось зайнятий, і так провів усі свої вихідні та займався домашніми справами.
Антон посміхнувся:
– Добре, що мама з татом живуть на дачі і у них ще з самого ранку є чим зайнятися.
Антон подивився у вікно і на закипілий чайник, сказав:
– Треба зробити каву, і не забути передзвонити мамі.
Антон встав зі стільця. Зробив собі міцну каву і повернувся назад, взяв телефон, зробив ковток кави:
– У мене сьогодні вихідний день, і завтра теж. Ці вихідні можна провести з посмішкою на обличчі, головне не сидіти вдома та сходити в ліс, а ще краще взяти намет. Це будуть цікаві вихідні. Ніхто не буде заважати та відволікати від відпочинку. Я зумію відпочити після не легкого робочого тижня.
Кадр ■
Антон зробив ковток кави:
– Треба передзвонити мамі, а то потім вона мені ще раз зателефонує, а це буде не зовсім добре, і вона буде зла, що я не передзвонив.
Антон узяв телефон та набрав номер мами. Підніс телефон до вуха, минуло два гудки, і він почув голос мами:
– Доброго ранку, синку. Як твій настрій?
Антон усміхнувся:
– У мене все добре, а настрій ще сонний. Я кілька хвилин тому прокинувся і ще не встиг допити кави.
Мама відразу сказала:
– Прокидайся. У тебе сьогодні вихідний, а то так і про спиш усі вихідні та нікуди не сходиш погуляти.
Антон:
– Так, я знаю. Я прокинувся раніше, ніж зазвичай, щоб привести себе до ладу.
Мама поставила запитання:
– Може ти сьогодні до нас приїдеш і допоможеш по роботі. У нас на дачі багато роботи і твоя допомога не завадила б. Тато тебе давно не бачив, і я скучила.
Антон:
– Я так і знав, що ти не просто так телефонуєш мені о шостій годині ранку.
Мама:
– У тебе сьогодні ж вихідний, і ти цілий день вільний і будеш, як завжди, лежати вдома та нічого не робити, а ще гірше сидіти в інтернеті, а так ти нам допоможеш. Ти тут можеш відпочити, а ввечері з татом зробиш шашлик на багатті.
Антон:
– Мамо, у мене сьогодні вихідний, і я хочу відпочити.
Мама:
– Відпочиниш у нас, разом із нами.
Антон:
– Мамо, у мене на сьогодні вже є плани, і я не просто так встав о сьомій годині ранку та не для того, щоб тобі передзвонити, знаючи, що у мене сьогодні вихідний, а у вас там багато роботи. Я хотів вас почути та піти на відпочинок.
Мама:
– Антон не смішно, і ти знаєш, що на дачі завжди є робота, а нам б не завадила твоя допомога.
Антон:
– Я знаю, і коли є час я завжди приїжджаю і допомагаю.
Мама:
– Як знаєш, якщо буде вільний час, то приїжджай. Я з татом завжди буду рада тебе побачити.
Антон зробив ковток кави:
– Мамо, у мене на сьогодні вже є плани, і якщо вони зміняться, а цього, найімовірніше, не буде, то я приїду.
Мама:
– Добре, синку. Будемо на тебе чекати, і коли надумаєш приїхати обов'язково зателефонуй, і я тобі спечу твій улюблений торт.
Антон:
– Дякую, мамо. Ти справді вибач, але в мене на сьогодні інші плани.
Мама:
– Добре синку, гарного тобі дня і вихідних.
Антон:
– І тобі з татом теж гарних вихідних.
Антон закінчив виклик і поклав телефон на стіл. Зробив ковток кави і тихо про себе сказав:
– Головне, що б усе склалося і вихідні вдалися. Два вільних вихідних не так уже й багато.
Кадр ■
Антон подивився на годинник:
– Уже восьма година ранку, і треба збиратися, бо інакше так просиджу всі вихідні й нікуди не піду, а сьогодні в мене в планах піти в ліс із ночівлею. Давно вже хотів провести вихідні в лісі й побути на самоті. Насолодитися природою, і тишею та бути подалі від усієї міської метушні.