Глава 19 (ХIX)

Лариса. Я не перестаю дивуватися, як швидко розходяться чутки. Не встиг ти чхнути, всі про це відразу дізнаються. Про що я? Не знаю хто це робить, та вони дуже швидко розповідають секрети Палацу Маджида. Жителі Вилаяту, на диво дуже швидко дізнались про мою псевдо-вагітність. Звичайно їх це не втішило, навпаки, більшість з них почали вимагати від Маджида “позбутися від марної дружини”. Звісно ж, Маджид не з тих людей, хто відразу прислуховується до чиїсь вимог. Тих хто осмілився потребувати від свого Еміра так вчинити, покарали. Ні, не тілесно, грішми. Тих, кого змогли зловити, змусили виплатити чималий штраф. Інші ж миттю притихли. Деколи корисно влаштовувати “прилюдну порку”, як повчальний урок для інших. Та, штраф не зміг навічно їх заткнути. Більше ніхто не намагався прилюдно потребувати від Маджида “позбутися” мене. Втім, піддані пішли іншим шляхом. Вони почали строчити скарги до Голови, знаючи про те що доля Маджида зараз на волосині, до Повелителя, анітрохи не боячись покарання за подібну скаргу. Та поки що ніхто не спішив реагувати на ці скарги, ні Голова роду, ні Шейх. З милості Догукана, зміну Еміра Вилаяту, перенесли. Тобто відклали на пару тижнів. За ці пару тижнів, я “кров з носа” повинна завагітніти! Більше подібних відтермінувань не буде, і Маджиду таки доведеться переїхати в інший палац, в разі назначення нового Еміра. Всі моменти Маджид почувався кепсько. Його дратувало те що, він нічого не може зробити, аби врятувати свою посаду. Єдине що залишалося йому робити це “старатися” зі мною, і молити Всевишнього про Принца. Цим ми і займаємося кожен день. Я не дуже віруюча. Так, в церкву я ходила, в неділю, і то якщо випадала така можливість. Не буду брехати, я і зараз є “не дуже віруючою”, та подумки прошу Небеса про дитину. Байдуже, нехай навіть дівчинка! Лишь я і Маджид зняли з себе клеймо “безплідний”. Та з кожним днем, я як і Маджид, починала потроху втрачати віру. Ні, я віру на дитину не втрачала, і не втрачу. Вірю, що “колись стану мамою”, от тільки це колись нікого не влаштовує. Ех, шкода, що вагітність не завжди можна запланувати. Я зовсім іншу віру втрачала. Віру на подальше проживання в палаці Маджида. Байдуже, що я тут прожила не так багато часу, та все одно, прикро виїжджати з нього. Крім мене, Маджид, вирішив “старатися” зі своїми дружинами і наложницями. Можна сказати, що в кожної дружини був свій графік. Покої Еміра навідувались всі, майже всі. Басура досі була відбуває своє покарання в своїх покоях. Яка в мене була реакція, коли я дізналася про вчинок Басури? Відверто кажучи я була шокована. Я завжди бачила на собі невдоволений погляд Басури, та ніколи б не подумала, що Басура наважиться на таке. Спершу я була ображена на неї, навіть хотіла поскандалити, на її щастя, охорона не пустила мене в її покої. Окрім Валіде, яка завдяки своєму авторитету, має змогу час від часу навідуватись її. Звісно ж, Маджид знає про це, втім мовчить, нічого не каже тітці. Анаханим, навіть попри заборона Маджида, не перестане навідувати невістку. Щодо Принцес, то їм складніше. Не дивлячись на те що, вони діти Басури, їх не пускають до матері. Ще одне покарання від Маджида для Басури “заборона бачитись з дітьми”. Навіть разом з Валіде, охорона не пустила ні одну з Принцес до Басури, увійти може лише одна Управителька. Звісно ж, дівчаткам важко без матері. Мансі яка тільки-но відбула своє покарання, знову попала під “домашній арешт”, за те що накинулась на мене з кулаками в гаремі при наложницях і Валіде. Розлючену дитину ледь втримали три служниці. Мені дуже соромно перед цією бідною дівчинкою. Напевно Принцеса має рацію “я принесла в її сім'ю великі проблеми”. Мансі більш-менш втихомирилася, лише після розмови з Татулом, який на прохання Валіде, приїхав в Вилаят. Не знаю яка розмова була у майбутнього подружжя, це пішло на користь. Принаймні після скасування домашнього арешту Маджидом, Мансі навіть в мою сторону не дивилася. Щодо інших Принцес, вони звісно проявляли до мене агресію, але не таку як їх старша сестра. Нілам і Наіра, хіба що мов кішки шипіли на мене при кожній зустрічі. Щодо інших Емірш і їх доньок, то ті взагалі намагалися зайвий раз не дивитися на мене. Ніхто з них не хотів опинитися на місці Басури і Мансі. Про те що, відправити Басуру в Старий Палац, Маджид не переставав думати. Валіде все ж вдалося переконати племінника не розривати шлюб з нею. Бо в разі чого, він не зможе повернути свою дружина назад до себе. Та з відправленням Басури, Маджид не поспішав. Боявся що цим може зіпсувати стосунки зі старшими доньками, які й так доволі напружені з моменту арешту. Забула сказати, про вчинок Басури, знав не лише Палац, але й весь Вилаят. І хто такий балакучий в нас? Атмаджа не покладаючи рук з усіх сил намагався спіймати “стукача”, та нічого не виходило. Навіть під загрозою смерті ніхто не брав з слуг на себе цю роль. Атмаджа, з мого дозволу навіть моїх служниць допитував, на мою радість вони були невинними. Відверто скажу, я сама на секунду засумнівалась в них. Одна з них в минулому докладала на мене Валіде, не буду показувати пальцем, ви й самі знаєте про кого я. Тож не здивуюсь, якщо серед моїх дівчат знову хтось розповідає мої секрети

Маджид. Зміну Еміра Вилаяту відтермінували, перенесли на пару тижнів. Шейх все ще надіється на вагітність Кадер. Так і сказав мені в день переносу “Я маю надію на скору вагітність твоєї Кадер. Тому переношу зміну Еміра Вилаяту на пізніше”. Це звісно не задовільнило Голову Старійшин, втім сперечатися з Шейхом він не наважився. Басура все ще жила в “моєму” Палаці, досі не віриться, що можу втратити дім в якому народився, виріс, одружився, став батьком. Я мріяв зустріти свою смерть саме тут, а не десь на “чужині”! Прости мене батьку, підвів я тебе, вкотре підвів! Не зміг ні зачати Принца, ні втримати в своїх руках “Еміра”. Краще б ти обрав когось іншого на “Спадкоємця”, чому я!? Я ж був далеко не найкращим. Мої старші і молодші брати значно кращі були за мене. Вчилися краще, з зброєю орудували краще, а головне твої найстарші сини встигли порадувати тебе Принцами! А я тоді ще одруженим не був! Навіть перших наложниць ще не було в мене!Всевишній, подаруй мені Сина! Прошу! Одного! Єдиного! Я навіть згідний, щоб він був одним-єдиним за все моє життя! Я навіть згідний бути безплідним. Тільки прошу тебе, милосердний Всевишній, пошли сина! Я не придумав що робити з Басурою, як Мансі почала влаштовувати скандали. Моя тиха, врівноважена, мудра донька, мов сказилася, тільки-но дізнавшись про покарання своєї матері. Вона вдруге за один місяць була покарана “домашнім арештом”. Хвала Всевишньому, Татулу вдалося вплинути на свою наречену. В мене навіть була думка переселити Мансі в палац Татула, як його майбутню дружину. Та навряд чи донька погодиться на це. Та й зараз не та ситуація для переселення. Жителі Вилаяту і Жамбилу можуть не так зрозуміти її переїзд. Будь їй не 11, а 13-14 років, це можна зробити. Але.. Валіде переконала мене не розривати шлюб з Басурою. Я й сам не дуже цього хотів. Тоді, це було порив злості, гніву, ненависті. Які з часом притупились. Втім, я поки що не горю бажанням бачитись з Другою Еміршою. Другий тиждень відтермінування зміни Еміра, добіг до кінця, а Лариса так і не завагітніла. Виходить не судилося мені померти Еміром. Що ж, якщо на це воля Всевишнього, я смиренно приймаю її. Сьогодні останній день тижня. Саме сьогодні я почую ім'я того хто займе мою посаду. Які в мене зараз емоції? Важко описати. Я розчарувався в собі, в своїх силах. Розчарувався в своїх дружинах. Одна ліпша за другу. Яке щастя що хоча б тихоня Шахназ не завдає мені клопоту. Втім, саме від таких тихонь можна очікувати все що завгодно, адже від них ніхто не очікує нічого несподіваного. Та все ж, я впевнений Шахназ ніколи не піде проти мене. Гріх звісно нарікати на своїх дружин, матерів своїх дітей. На жінок з якими стільки років ділив ліжко. Що робити з Басурою, пробачити їй? Зараз я повинен не про це думати!