Глава 12 (ХII)

Двадцять перший день. Маджид. З самого ранку, я отримав вельми не приємні новини, від своєї людини з Жамбилу. У мого майбутнього зятя Татула, не складається “дружба” з Палатою Радників. Справа в тому що я хоч і відправив хлопцеві в допомогу своїх людей, та на жаль мої люди зайняли лише пів палати, іншу половину палати займають люди Орхана. Мені не вдалося допомогти хлопцеві геть всіх Радників замінити на нових. Тож тепер молодий, юний Емір розривається між двома фронтами. Якщо мої радники всьому підтримують хлопця, допомагають йому в прийняті правильних рішень, то радники Орхана всіляко намагаються все зіпсувати. А Татул, така людина, яка не звикла скаржитись комусь, тому намагається самомутки владнати всі нестиковки з Палатою. Тож про все, я дізнаюся не з вуст майбутнього зятя, а з вуст своїх людей. Ось сьогодні, один з таким випадків. Тож я після швидкого сніданку відправився в Жамбил, на допомогу Татулу. Хлопець знову буде невдоволений моєму приїзду, точніше, тим, що я намагаюся його контролювати. Це не так, я просто не хочу, щоб хлопця зіпсували люди Орхана. Дарма Татул, залишив свого батька в Жамбилі, той намагається всіляко контролювати дії свого сина. Навіщо обирати Спадкоємця, якщо потім намагаєшся контролювати всі його дії? Як я і передбачав, Татул хоч і був радий мене бачити, але

-Ви знову приїхали мене контролювати? В мене все гаразд, мною всі задоволені!

-Мій любий Татул. Я анітрохи не збираюся тебе контролювати. Я лише хочу допомогти. До мене дійшли чутки, що в тебе не складається дружби з Палатою Радників, а саме з помічниками твого батька. Мені прикро, що я не зміг геть всіх замінити своїми людьми

-Паші, дорослі люди, вони бачать по своєму, в на них не ображаюся, можливо в чомусь вони праві. Деякі мої нововведення виглядають дикими, незрозумілими

Похитавши головою, я розумів, хлопцеві важко вистоювати, виборювати свою точку бачення, та він намагається цього не показувати. Справжній Емір! Йому важко, та він не показує цього!

-Люди твого батька, навмисно то роблять. Вони виконують вказівок твого батька

-Не правда -як люблячий син, Татул захищав Орхана -Мій батько, людина з важким характером, та він би не став мені заважати. Він назвав мене своїм Спадкоємцем ще в дитинстві! Невже після цього він буде вставляти палки в колеса рідному сину?

-Татул, твій батько не змирився з вибором Шейха. Він досі хоче відчувати себе Еміром Жамбилу. Але так не повинно бути! Він повинен відійти в сторону, перестати заважати

Я допоміг хлопцеві. Допоміг йому вистояти, вибороти свою думку, свої нововведення. А після цього, вирішив завітати до Орхана, в його палац, де живе без права виїзду

-Прийшов зловтішати? -це були перші слова, які я почув, побачивши Орхана

Яким виглядав Орхан? Трохи змарнів. Не сильно. Помітно поправився, він до цього був колоритним, та зараз він виглядав ще більш круглішим. Волосся місцями було сивим. Схоже скинення з крісла Еміра, позначилося на здоров'ї чоловіка

-Зовсім ні. Тут нічому зловтішати, Орхан Уруз -я ледь не назвав його Емір -Я приїхав, щоб просити. Просити залишити свого сина в спокої. Твої люди, Радники, не дають спокійно дихати. Хлопцеві важко. Татул хоч і дорослий, та все одно він все ще дитина

-Дитина! -хмикнув чоловік -Ця дитина пішла проти рідного батька! Дякую хоч, в Жамбилі залишив! Ця дитина повинна була тихо-мирно виконати мій наказ, а він почав брикатись! Ти теж не ліпший! Це через тебе і через твою дівку Ханим, я зараз тут! До речі, я чув, що вона зробила на торжестві у Газінура! Я зрадів коли вони покинула Туран, і був шокований, почувши що вона знову тут. Ти її покликав, навіщо!?

-Не забувай, Орхане, що саме завдяки Ларисі, ти живий! Ти забув, що міг втратити голову за свій вчинок? Ти викрав працівника Консульства! Через тебе між нашими країнами міг статись Міжнародний Скандал! Дякувати, Всевишньому, все обійшлося! Кажу тобі, Орхане, залиш в спокої свого сина! Дай йому самостійно правити! Ти сам цього хотів! Чим тепер не задоволений? Чому заважаєш йому правити!?

-Я не заважаю, а лише допомагаю. Ти взагалі чув що Татул навигадував? І як тільки він цю маячню вигадав!? Не цьому я його вчив, не на це я надіявся, не для цього я його назвав своїм Спадкоємцем! Він геть не тямить в правлінні! Ти вірно сказав, він дитина!

-У Татула свій погляд на правління. Якщо ти не вкурсі, то жителям Жамбилу, це подобається. Вони задоволені новим Еміром. Хіба ти не про це мріяв, Орхан?

Уруз вкотре хмикнув -Я мріяв щоб мій син продовжив мою справу. Мій стиль правління! В Жамбилі так правлять десятиліттями! Не нам порушувати закони, які були придумані нашими предками! Татул, ще зовсім хлопчицко, нерозумна дитина! Яка керується своїми емоціями, гарячою кров'ю, бурхливим характером. Через десять-двадцять років його запал потухне, і він зрозуміє скільки дурниць зробив в юності! В свою чергу, я хочу допомогти йому, не наробити дурниць, допоки не пізно!

Від Орхана додому в Вилаят, я повертався ні з чим. Екс-Емір відмовився не втручатися в правління свого сина. Мовляв “Татула я обрав не для того щоб він занапастив Жамбил”. Що ж, доведеться мені діяти по своєму. Татул не пристане на мою пропозицію “Переселити Орхана в інше місто, подалі від Жамбила”, тим паче, це рішення може прийняти лише Догукан. Не встигло моє авто зупинитися біля входу в палац, до мене підбіг один з слуг, низько вклонившись -Емір. Поки вас не було, до вас дзвонила людина Еміра Газінура Сейда з Ефрата. Емір важко захворів, і дуже хотів вас побачити. Просив щоб ви до нього сьогодні заїхали, якщо на то буде ваша воля

Довго не роздумуючи, я дав наказ Атмаджі вести мене в Ефрат. Надіюсь, Газінур не збирається вмирати. Якщо бути відвертим, мене б потішила новина про його смерть. Заручення між нашими дітьми буде скасоване, адже той ще не обрав нареченого для моєї Нілам. Та з іншої сторони, мені було шкода цю людину. Газінур на вид непогана людина. Принаймні кращий за Орхана. Припалацові слуги Газінура миттю супроводили мене в покої свого Господаря. Що я побачив тільки-но увійшовши в спальню Еміра? Багато людей, здебільшого жінки, старші, молоді, було кілька хлопців, теж різного віку. Єдине що їх поєднувало, це чорна одежа, в яку вони були вдіті. Всі вони зустріли мене з поклоном. З дозволу свого Господаря, всі покинули покої, окрім одного хлопця. Той ближче всіх стояв біля ліжка, на якому лежав білий як молоко Газінур