Глава 11 (ХI)

Двадцятий день. Лариса. Я була непохитна в своєму рішення про повернення додому, в рідну країну. Всі, кому не лінь намагалися мена вмовити, переконати не робити цю велику помилку, про яку я буду потім жаліти все своє життя. Нехай! Та це краще, ніж створювати Маджиду нові проблеми! Нехай Басура і Хаяла з полегшенням зітхнуть. Нехай доньки Другої Емірши перестануть мене ненавидіти. Нехай Маджид перестане відчувати сором через мене. В перші дні Маджид намагався зі мною поговорити, переконати, ледь не на колінах стояв. Я була непохитною. Я прийняла це рішення, так воно мені далося нелегко, це моє рішення! По життю, я завжди йшла до кінця своєї цілі. В цей раз я теж дійду до кінця. В перший день, ніхто крім Маджида і мене, не знав про мій намір повернутися додому. Валіде про це дізналася на другий день, від племінника. Жінка ледь не в сльозах просила, вмовляла мене не покидати їх. Шахназ навіть вдалася до шантажу. Просила не покидати їх, заради маленької Сони. Мовляв “Дитя цього не переживе!”. Я же намагалася ні з ким Династії не перетинатися, уникала всіх. Старші Емірши і Старші Принцеси були в захваті від новини про моє повернення. Особливо Хаяла. Третя дружина Еміра навіть не намагалася приховувати свою радість. Гаремні наложниці також не приховували свою радість. в ці моменти мені здавалося, що навіть сам палац радіє. Адже я стільки проблем створила Маджиду і його Династії Сардар, що лише моє покинення Турану, принесе всім безмежну радість. Втім, дам вам хорошу пораду: “Ніколи нічого не загадуйте наперед, бо не факт що все вами загадане взагалі реалізується, чи реалізується зовсім не так, як ви собі загадали”. От і я впевненилася всьому на третій день. Запитаєте що сталося? Захворіла Валіде. Спершу я подумала, що жінка навмисно захворіла, робила вигляд хвороби, задля того щоб затримати мене в Вилаяті. Та все було насправді. Відвідуючи якось Благодійний Фонд в Вилаяті, тітка Маджида, умудрилася простудитися, і це в теплий день!? Дивно? Проте це реально. Людина спотіла, і тут подув незваний, легкий вітерець, і вуаля, на другий день ти лежиш в ліжку з високою температурою. Банально аж до неможливості. Припалацові лікарі, виявляється в палаці є лікарі, про їх існування я навіть не знала. Бо ні разу за весь час свого перебування, ні разу їх не зустріла. Так ось, лікарі порадили Валіде постійно лежати в ліжку і пити багато рідини, а ще спати. Такий рецепт був на наступні кілька днів. Та не це найстрашніше. Найгірше те що, Валіде нехтувала рекомендаціями лікарів, і планувала саме сьогодні знову поїхати в БФ Вилаяту! На днях Фонд з легкої руки Валіде, зайнявся ремонтом сиротинця

-Валіде Анаханим, пробачте мою нахабність, та я категорично забороняю вам вставати з ліжка! -лікар ніяк не міг змусити тітку Еміра залишитися сьогодні в ліжку

-Не можу я сьогодні лежати! Я повинна поїхати в Фонд, повинна подивитися як йде ремонт в сиротинці! Я страшенно хвилююся, раптом там пішло щось не так?

-Валіде, я розумію ваші хвилювання, але вам ні в якому разі не можна вставати з ліжка, вам не можна покидати власні покої, прошу вас, Валіде!

Я стала невільним свідком поривань Валіде поїхати в сиротинець

-Валіде, нехай Лариса Ханим, замість вас поїде. Люди Фонду Вилаяту, прекрасно знають її в лице. Ханим, за всім простежить, подивиться -тихо запропонувала Шахназ

Я всіляко намагалася злитися з інтер'єром кімнати, покоїв Управительниці, не вдалося. Четверта Емірша, видала мою присутність

-Я? Я ж нічого не розумію в ремонтах. Я перекладач, а не будівник, як я поїду?

-Там нічого надзвичайного не потрібно робити. Я лише побачити, чи дійсно в сиротинці почалися ремонтні роботи. Чи дійсно мої гроші і гроші Фонду пішли на добру справу! А не в чиюсь кишеню. Я довіряю людям Фонду, і все ж хвилююся за сиротинець

Робити нічого, доведеться їхати. Відмовляти жінці, яка зараз не в зможе навіть без сторонньої допомоги сісти через високу температуру, я не наважилася. Та найбільше мене здивувало те, що Валіде, попросила мене одягнути чорну Чадру. Ще один вид жіночого одягу для виходу. Теж не менш кардинальне, як в паранджа. Чому саме чадра замість абайї чи джільбаби? Управителька пояснила: “Ти мала близькість з Маджидом, а отже стала ще більш близькою до нашої сім'ї”. Що ж, сперечатися з жінкою не стала. Їй видніше. Чадра вже не така страшна як здається. Дякую хоч не паранджа, а то я досі не звикла до дискомфорту в ній. З дозволу Маджида, його слуга, вірний помічник Атмаджа на якийсь час став моїм персональним водієм, і охоронцем, який ні на крок не відходив від мене, поки я ходила і дивилася як йдуть ремонтні справи. А ще чоловік виявився ходячим калькулятором. Йому роль Головного бухгалтера підходить більше ніж роль Слуги. В Фонд на чорному авто, я з Атмаджою приїхала швидко. Там мене вже чекали. Маджид попередів працівників Фонду про несподівану зміну Валіде на мене. Дивно, та працівниками Фонду виявилися і чоловіки і жінки. Напевно в Турані, це перша професія в якій спокійно працюють дві статі. Чуть пізніше, в розмові з людьми, я дізналася, що ці люди-працівники в минулому були жертвами і клієнтами БФ. Майже кожна жінка, яка живе тут, була покинутою рідними: Батьками, чоловіком, навіть рідними дітьми! Я познайомилася з однією жінкою, середнього віку, яка опинилася на вулиці завдяки своєму синові. Стара мати, перестала бути потрібною рідній кровинці, і він не придумавши нічого мудрішого, дав нещасній копняка в дупу, вигнав ту на вулицю. Були жінки, які втекли від своїх тиранів-чоловіків, не витримавши їхніх знущань. Запитаєте “Що тут роблять чоловіки? Адже вони в цій країні живуть як коти в сметані?” Виявилося, що це так. Наполовину не так. “Як кіт в сметані” живуть лише чоловіки з знатних сімей, з різних Династій. Ті хто не належить до знаті, живуть не ліпше ніж їх протилежна стать. Кого я маю на увазі? Слуги! Так-так, слуги! Чоловіки слуги, здебільшого євнухи, котрі втекли від своїх Господарів. Також тут були жінки-служниці. І жінки і чоловіки, просилися в Фонд, їм ніхто не відмовляв. Хтось з цих слуг знайшов собі нову сім'ю Господарів, в якій не таке жорстоке ставлення до прислуги, хтось залишився тут жити-працювати. З жінками було трохи складніше. Деякі з них таки повернулися до своїх чоловіків-тиранів, не знайшовши іншого виходу. По факту, жінка крім своєму чоловікові більше нікому не потрібна. Комусь з жінок пощастило повернутися в батькійский дім. А ті, від кого відвернулися і рідні чоловіки і рідні батьки, залишилися жити тут. Побувши трохи в Фонді, я з Атмаджою і з жінкою-працівницею, поїхала на обєект, тобто в сиротинець. Те що я побачила, можна описали одним словом “ЖАХ”. Я не переставала дивуватися, як ця будівля досі стоїть? Вікна дерев'яні, зі всіх продуває. Не дивно, чому діти без кінця хворіють. Якщо літом з такими вікнами ще можна жити, то зимою, таке життя, я навіть ворогу не побажаю. Дерев'яні підлоги під нами скриплять, прогинаються, в деяких місцях все є дири, які були накритими старими дошками. А ще до тих дошок прикріпили дитячі малюнка з дорожнім знаком “Стоп”. Це для того, щоб діти ненароком не стали на ці дошки. Чим більше я ходила по сиротинці і оглядала його, тим більше моє серце стискалося від болю. І без кінця мене хвилювало лише одне питання: “Чому Маджид цим не займався? Чому Валіде цим раніше не зайнялася?” Я не повірю в те що Маджиду і Анаханим плювати на життя сиротинок! Приїду додому, тобто в палац, я Маджиду зроблю втик! Десять років править Вилаятом, а не знає що твориться в його місті! Причому в рідному місті, адже він тут народився і виріс! Та ця будівля ремонт не бачила напевно зі дня завершення будівництва!