Глава 10 (Х)

Сімнадцятий день. Покої Валіде Анаханим. Лариса. Сьогодні перед обідом, я отримала від Валіде запрошення, розділити з нею обід. Зайшовши до неї в покої, зустріла там Шахназ з Соною. Почерзі вклонилась Валіде, Емірші і Принцесі. Маленька Сона впізнавши мене, відразу потягнула до мене свої рученятка. Маленька Принцеса мене обожнювала. Бо я часто з нею гралася. то разом малюємо, то в хованки граємо. Хоч малеча не вміє добре ховатися, чаще всього ховається за спиною матері, коли та сидить на софі. А я роблю вигляд пошуків. І довго не можу знайти. Потім здаюся “Ну все, я все обшукала. І ніде немає нашої Принцеси! Принцеса Сона, я здаюся”. На цих словах малеча радісно випригує зі спини матері, весело пригає на софі, тішиться що вкотре виграла. Цей момент змушує нас, трьох дорослих жінок сміятися, і спостерігати за чистою дитячою радістю. А ще, Сона просто обожнює коли я, тримаючи її на руках граючись танцую. Колись я так свого двоюрідного брата, сина Тимофія бавила. Спершу Шахназ страшенно боялася, щоб я ненароком не кинула, чи не переборщила з крутінням. Зривалася з софи, бігла до мене, силою відбирала дитину, і сварила мене, щоб я не мучила її крихітку. Та згодом, Емірша навчилася стримувати себе, коли я “мучу” її сонечко. Ба, навіть сама почала повторювати мої ігри, тримаючи малу на руки

-Валіде Анаханим, Емірша Шахназ, Принцеса Сона -вклонився слуга, увійшовши в покої, з дозволу Валіде -Прошу вибачити. Емір Маджид, хоче бачити Ханим Ларису

Доповів слуга. Ну ось, на сімнадцятий день, Маджид знову набрався сміливості для розмови зі мною. Валіде кивнула мені, дозволивши покинути компанію, що дуже засмутило Сону. Манюня аж ніяк не хотіла відпускати мою шию. Відпустила лише коли, я пообіцяла швидко повернутися до неї, і продовжити наші веселі ігри. От тільки, наскільки “швидко” я повернуся до малечі. Вклонившись Династійцям я пішла з слугою. Та ми пішли не до покоїв Еміра, а на двір, а точніше в сад, до альтанки, де мене вже чекав Маджид з накритим столом. О, романтичне побачення в саду? Це щось нове. До сих пір, розділити з ним трапезу, Маджид кликав мене до себе в покої, чи в кабінет

-Ханим Ларисо -кивнув мене Володар палацу -Радий бачити тебе. Приєднуйся

Злегка вклонившись чоловікові, сіла за стіл, навпроти нього -Дякую за запрошення. Вибачте, я нещодавно поїла, в покоях Валіде. Якщо вас це не образить, я не їстиму

По обличчі Маджид засмутився, та поставився до моєї відмови мовчки -Як в тебе справи, Ларисо? Я чув ти допомагаєш Валіде в Благодійному Фонді Догу. Тобі сподобалося те місто? Там, всю свою молодість і все своє сімейне життя провела тітка

-Так, Догу дуже красиве місто. Прикро що Валіде так довго там не була зі дня трагедії

Маджид зітхнувши погодився -Так, прикро. Валіде боляче повертатися в місто, де вона провела свої щасливі роки і де.. Похоронила своїх коханих чоловіків. Та все ж, тітка ніколи не забувала про це місто, за всі роки живучи тут, піклувалася про Догу. Будь вона чоловіком, Емір Догу назначив би її на місце покійного Намісника, на жаль це неможливо

Знову дискримінація жіночої статі, та скільки можна!? В деяких країнах жінки всім заправляють, а тут жінці не довіряють навіть статусу “помічника” -Прикро, що Туран так несправедливо ставиться до жінок. Занижує їх самооцінку, їх можливості, вміння -зі сторони Маджида, я почула скрегіт зубів. Ага, отже він зі мною не згідний? -Мені почулося, чи ви зі мною не згідні? Я вважала, ви маєте інше ставлення до жінок

-Я згідний з тим, що від жінки є користь не лише в ліжку. Втім, я не згідний, з тим, що жінці слід вмішуватись в державні справи. Ще наші пращури заповіли: “Чоловік добувач, жінка берегиня вогнища”. Не правильно коли в сім'ї все навпаки. Це чоловік повинен забезпечувати свою сім'ю, жінка повинна чекати свого чоловіка з накритим столом!

На цей раз зубами заскреготіла я. Хоч Маджид, вже по іншому говорить про жінок, і все ж його слова мене зачепили -Я здається, вже не раз вам на це відповідала. Не в кожній сім'ї, у чоловіка “правильні” руки і голова. Деколи в нього все з “одного місця”. Тому щоб забезпечити свою сім'ю і нагодувати своїх дітей, жінці доводиться важко працювати

Маджид промовчав на це. Або не хотів сперечатися, або погодився зі мною. Емоції на обличчі я не розгадала. Та й особливо не намагалася. Схоже Емір, ще не скоро почне зі мною погоджуватись. Та через мить він вразив мене своєю відповіддю

-Можливо ти маєш рацію. Не завжди чоловіки бувають такими як треба. Це залежить від виховання. Як їх виховав батько

І знову в його словах, я почула дискримінацію -А що, по вашому жінка не вміє виховувати? Самі ж тільки що сказали, жінка повинна займатися господарством і дітьми

-Синів повинен виховувати чоловік. Бо лише чоловік може з хлопця зробити справжнього чоловіка. Жінка лише розбалує хлопця

Я гучно хмикнула -Коли ви перестанете робити з чоловіка Божество? Вас послухати, жінка ні на що не здатна, окрім народжувати і догоджати своєму чоловікові

-Я не це хотів сказати Ларисо. Просто чоловіки краще виховують синів

-Дарма ви так недооцінюєте жінок. В деяких випадках, саме завдяки жінкам хлопці стають справжніми чоловіками. Бо вони самі цього хочуть. Вони з дитинства мріють захистити свою матір, стати їй надійною опорою в старості. Тому що, коли в сім'ї немає батька, вся чоловіча роль лягає на плечі сина. І саме синові доводиться рано подорослішати і стати Головою в сім'ї. Тож дарма ви так зневажаєте жінок

-З цим не посперечаєшся -погодився Емір, і.. -І все ж я буду стояти на своєму. Чоловік краще виховає хлопчиків

В відповідь я лише скреготнула зубами. Грець з тобою, сперечатися марно! Маджид теж замовк, не став продовжувати безглуздий спір. Трохи помовчавши, шокував мене

-Ларисо, я досі чекаю від тебе твоєї відповіді на мою пропозицію. Тільки не кажи, що я “знову” не правильно зробив тобі пропозицію. Я вже втомився вигадувати варіанти пропозиції. Ти хотіла чогось особливого, я це зробив. Я навіть дав тобі час подумати