Глава 8 (VIII)

День Тринадцятий. Лариса. Сьогодні був перший день Хіба в якості Старшої. Рудій було некомфортно. Моментами вона забувала про свою нову роль і зливалася зі стінкою. Джілан, як її вчителька, приводила юнку до тями. “Сіра мишка” до кожної вказівки додавала “Будь ласка”, “Будьте добрі”, “Дякую”. Це мене веселило, втім, здається саме так потрібно просити іншу людину щось зробити. Поснідати в себе не встигла. Бо мене Маджид через слугу запросив до себе на сніданок. Я вже думала сама до нього йти, скільки можна грати зі мною в мовчанку? День образу тримав, другий. Не буде ж він вічно тримати на мене образу. Тож гарно одягнувшись, так-так, я навіть не полінувалася одягнути сукню, яка ледь накривала моє взуття, знаю що не по правилах, так я хоча би не вб*юсь через поділ. Снідати ми будемо в його покоях, це я зрозуміла, підходячи до його дверей, коло яких мене з поклоном зустрів Атмаджа

-Емір вас чекає, Ханим -ще раз вклонившись, він відкрив двері покоїв

Маджид дійсно чекав мене, сидячи на софі за столом. Стіл як завжди був багатим. Втім, багаті люди не звикли харчуватися бідними стравами, вони ж не я. Побачивши мене, чоловік встав з софи, здивовано окинув мене очима. Не дивно, я ж не кожен день ношу сукні

-Ти виглядаєш бездоганно, Ларисо -жестом руки вказав на крісло, протилежне софі

Я підійшла до крісла, Маджид стояв, спостерігав. Теж мені джентльмен! Тільки-но я зібралася посунути крісло назад, сталося неймовірне. Маджид кинувся до мене і допоміг мені сісти. Ну, з запізненням, але таки додумався допомогти сісти. Повернувся на своє місце. Спокійно почав снідати. Я, почекавши пару хвилин, приєдналася до трапези. В цій тишині ми снідати декілька хвилин, точно не скажу, не засікала

-Мені соромно за свою поведінку на торжестві -з набитим ртом промямлив

Я хмикнула. Це він типу вибачився? Оригінально, нічого не скажеш. Зробила вид “не почула”

Чоловік проковтнув те що жував -Мені соромно за свою поведінку на торжестві! -виразно, не поспішаючи повторив свої слова

Прожувавши свій кусок, відклала прибори. Відкинувшись на спинку крісла, нахмурено склала руки на грудях. Не поспішатиму з відповіддю, нехай сам говорить

-Чого мовчиш, нічого не скажеш? Ображаєшся на мене? -намагався вгадати він

-Мовчу, чекаю продовження вашого монолога. Невиховано перебивати вибачающого

-Що ще хочеш від мене почути? Найголовніше ти вже почула. Мені соромно!

Маджид. Через два дні після торжества, я таки наважився обговорити з Ларисою те торжество. Тому запросив Ханим до себе на сніданок. На мій подив, вона погодилася прийти, ще найбільше мене здивувало, те в чому вона прийшла. В сукні! Я неабияк втішився. Її ні за які коврижки не змусиш одягнути сукню, а тут вона сама її вдягла!

-Що ще хочеш від мене почути? Найголовніше ти вже почула. Мені соромно! -Лариса продовжувала зберігати спокій, мовчанку. Що цій жінці ще потрібно, не зрозумію!? -По твоїй милості, вчора мене до себе викликав Шейх. Він дізнався про твою ганебну поведінку. Старійшина моєї Династії, вимагав для тебе суворі покарання! Я на колінах вимовив твоє прощення! На колінах вимолював прощення в Еміра, в Господаря палацу, в чоловіка-скандаліста! Вони теж вимагали для тебе суворе покарання! -гадав Ларису це злякає, вона навіть бровою не повела, сидить як пам*ятник, не рухається -По ідеї, ти заслуговуєш покарання. Будь ти нашою жінкою, тебе ще в той день покарали б! А так, ти громадянка іншої країни, єдине що загрожує тобі, це довічна депортація!

Лариса видихнула, опустила руки на коліна -Ви теж підтримуєте їх вимоги?

-Я? Ні! Якби я підтримував їх, то сиділа б ти зараз тут, переді мною? Не думаю! Жінко, чого тобі ще потрібно! Я вибачився, я випросив прощення в людей яких ти образила!

-Образила я!? -зірвалася на крик -Свою провину я не заперечую. Порушила якесь з правил. Але не я це почала! А ви як справжній чоловік, повинні були захистити мене!

-Я захистив тебе! Я вчора на колінах захищав і вибачався замість тебе!

Лариса закотила очі -Ви стояли і дивилися як мене принижує чужий чоловік. Забули як перед цим говорили “Ні один чоловік не торкнеться тебе ні словом ні пальцем!”. А що взамін? Мене торкнулися і словом і майже пальцем торкнулися! Щодо стояння на колінах перед всіма, безмежно вдячна вам за це, але дарма. Моїх вибачень заслуговує лише Господар палацу, і то лише наполовину! Він як Господар і Організатор повинен був зупинити інцидент перш ніж в нього вмішалась я! Чи він як ви, стояв і чекав “Коли хтось замість мене це зупинить?” Я розумію, в Турані чоловіки думають лише про себе. Так є по цілому світі, всі думають про себе. Та не можна бути таким егоїстом! Невже ви б стерпіли бійку на весіллі вашої Мансі? Не кинулись рятувати свято? Не розняли б зачинщиків швари? Не повірю, в те що ви будете стояти і спостерігати за всім!

Це була чиста правда. Щодо останніх слів. Я ні за що не буду стояти і спостерігати, як хтось псує велике свято моєї доньки! Також підтримував Ларису в тому що, Газінур, як Організатор і Господар повинен був це зупинити

-Вибач -це була моя єдина відповідь на всі її слова

Ханим -Ви два дні збиралися духом щоб сказати мені ці слова? -я знизив плечима, а що мав відповісти? Сам не знаю чому тягнув з цим -Перед Господарем, я вибачусь, навіть сьогодні можу поїхати до нього і вибачитись. А перед тим скандалістом не буду

-Не потрібно нікуди їхати. Емір Газінур, на тебе не ображається. Він вчора і позавчора сказав, що не ображається на тебе. Твій характер навіть до вподоби йому. Він сам відчуває провину за той інцидент, він як і я чекав. А повинен був сам це зупинити

Дівчина хмикнула -Якщо ж він не ображається, тоді для чого ця вистава? То казали на колінах випрощувати для мене прощення, а тепер кажете що ніхто не ображається!?

-Да, дарма я так почав нашу розмову, треба було з правди починати. А я з сходу почав брехати. Я сам до кінця не зрозумів, чи ображається Газінур. Позавчора він говорив, що йому соромно через мене і тебе. А вчора, говорив інше. Сказав що сам винен. І що на мене і тебе він не тримає образу. А люди, які були гостями на торжестві, вони скаржаться Шейху на нас з тобою. Вимагають твоєї депортації. Старійшина взагалі зелений від люті. Сказав що я сором всього нашого Роду. Мало того синів зачати не можу, так ще іновірку привів на священне свято. Та мені чхати на його слова. Я анітрохи не жалію про свій вчинок, не жалію що привів тебе на це свято. Не лише тому що хотів показати тобі справжній Туран, а тому що хотів показати всім свою нову дружину!