Пролог

Я Круглова Лариса Матвієвна. Працюю перекладачем в Консульстві. Моя задача на пару з Антоном, з моїм Шефом, Наставником, Другом їздити в різні країни, для того щоб заключити між своєю і їх країнами контракт: Торгівельний, мирний, дипломатичний. Я володію кількома мовами. Моя робота для когось видасться нудною. Втім, я з цим не погоджуюсь. Я подорожую світом, країнами, містами. Бачу різні місця, краєвиди. Пізнаю для себе все щось нове і цікаве. Але.. Є одне “але” в моїй роботі. Я геть забула про себе. Про особисте життя, про те що з роками я не молодію. Проблему всьому я звісно не бачу. Мені лише 25, все життя впереді! Втім, є одна людина, яка цілком зі мною не солідарна. Це моя мати. Вона спить і бачить коли я покину своє Консульство і вийду заміж. Та є одна проблема, в мене через відрядження, немає часу на пошуки майбутнього чоловіка. Мої відрядження нічим не відрізнялись один від одного. До якогось часу. Туран, східна країна, куди я разом з Антоном, зі своїм Шефом, поїхала в відрядження, для того щоб отримати підпис від самого Шейха Догукана Хакана! Моє перебування в Турані не склалося з першого дня. Відмова аудієнції від Шейха. Неприємне знайомство з його Представником Еміром Маджидом Сардаром. Не приємні слова, приниження, зневага. Ось що я бачила в очах східних чоловіків, навколо себе. Втім, це мене не зламало. “Я жінка в штанах”, як звикли мене називати мої колеги по роботі. Я йшла напролом до своєї цілі. Терпіла приниження, зневагу, навіть пережила викрадення Еміром Орханом Урузом. Пройшла всі труднощі заради одного клятого підписа в контракті. І ось, коли я нарешті його отримала, негайно полетіла додому. Подалі від всього. Забуде про пережити, покінчити з відрядженнями, почати нове життя. Та схоже, на те що нове життя мені судилося почати в Вилаяті, з чоловіком через я пережила більшість принижень під час відряджень. Навіщо я погодилася на його пропозицію? Навіщо повернулася в Туран після прочитання щирого листа? Якби ж я знала відповідь на свої питання. І все ж я зможу відповісти на деякі з них: Прочитавши лист Маджида, я повірила йому. Повірила в його щирість, каяття. Щось в душі немов магнітом потягнуло мене до Маджида. І ось я повернулася в Туран, ось я знову знаходжусь в Вилаяті. Чи не пожалію я про цей вчинок в майбутньому,? Чи зможе побудувати свої стосунки з Маджидом. А головне як мене прийме його сім'я: Валіде, Емірши, Принцеси? Як мене прийме цілий Вилаят? Що на мене чекає в ролі П*ятої Емірши Маджида Сардара? Поживемо-побачимо. Одне я знаю, в разі чого, я в любий момент зможу все кинути і назавжди повернутись додому