Міздриль

У той самий парк, де розтелилися яблуні з грушами, де цвіли конвалії з барвінком, прийшла тиша. Пероній і Шкварко сиділи поруч: качур читав уголос, а цуценя уважно слухало й намагалося не підскакувати від захвату.

— А ось ця буква — „Ж“! Як жук! — вигукнув Шкварко, підстрибнувши.

— Тихіше, — шепнув Пероній. — Букви не люблять, коли їх перебивають.

— Вибач, я просто радію. Наступного разу буду радіти тихо... — прошепотів Шкварко.

— Добре, ти, напевно, втомився... Вибач, кря-я...

Качур Пероній відклав книгу, запропонувавши цуценяткові пограти в гру.

— О-о-о! — зрадів Шкварко. — Мені подобається читати, але грати я також люблю. У що будемо грати?

—Кря-кря, хм... поглянемо на хмарки?

— Давай! — зраділо цуценя. — Поглянь, ось там я бачу носорога, зовсім такого, як з твоєї книги!

— Так, дуже схожий... поглянь, зліва від нього летить птах, а ось там, трохи позаду, я бачу човник!

— А я бачу кашу... 

— Кашу? — усміхнувся качур. — Ти, напевно, голодний... Ну, яку ти бачиш кашу, Шкварко?

— В мисці, гарячу, смачну, з яблуком.

— З яблуком, не з м’ясом?

— Так, м’ясо я люблю, але ця миска повна каші з яблуками.

— Добре, — знову усміхнувся качур, йдучи до будинку. — Ходімо, я приготую тобі кашу. Ти допоможеш мені?

— Звісно! — зрадів Шкварко. Він дуже любив допомагати, чому його навчив родич.

Був вечір. Пероній зі Шкварком встигли зварити кашу, поїсти її разом з Дідо, і тепер старий пес прибирав парк від сміття, а качур з цуценятком знову читали, як раптом із-за кущів почувся голос:

— Мя-я-яу... Що тут у вас — букви, книжки, качур й цуценя... М-м-м, цікаво, мя-яу!

— Хто ти? — спитав Шкварко, нагостривши вуха.

— Я — Міздриль! — з кущів виліз рудий котик.

Качур привітався у відповідь, з обережністю розглядаючи кота із примруженими очима й довгим хвостом, що крутився як дзиґа.

— Дуже приємно! — Міздриль підійшов до них ближче, муркочучи і якось дивно посміхаючись. — Я люблю спостерігати, думати і часом  хитрувати, особливо з друзями...

— Хитрувати з друзями, кря-я?... — здивувався Пероній. — Це як?

Він знав, що коти люблять хитрувати, але ніколи не чув, щоб вони хитрували з друзями.

— По-доброму, звісно! — засміявся котик. — Наприклад, підсунути старому Барону листя замість пиріжка. Хе-хе, мя-я-яу!

— А мені здається, друзі не підсовують листя, — похитав головою Дідо, що саме вийшов з-за дерева з пакетом зі сміттям. — Багато років Барон живе у нашому парку, багатьох котів навчив мяукати, полювати на мишей, здається, і тебе навчив, а ти так з ним...

— То ж був жарт! — злякано озирнувся Міздриль, але вже за мить лукаво посміхнувся. — Якщо пиріжок смачний, то поділюся, якщо ні — скажу, що це пиріжок із кропиви й утрішньої роси. Теж цікаво!

— Я ніколи не їв кропиви! — захоплено вигукнув Шкварко. — А можна її їсти?

— Можна все, якщо ти — котик Міздриль, — поважно мовив той і гордо сів на лавку.

— А читати ти вмієш? — спитав Пероній, ще більше підозріло дивлячись на нового знайомого.

— Угу, тільки не так, як ти, для читання мені не потрібні книги.

— Це як? — очі цуценяти запалали цікавістю.

— Я читаю, що написано в повітрі, на шерсті, на хмаринках... А ще можу читати по очах. От, наприклад, око Перонія трохи сіпається, значить, він не дуже мені вірить, — сказав Міздриль.

— Ага! А я знаю, як це називається! Інтуїція! — радісно вигукнув Шкварко.

— Правильно, малюк, — посміхнувся Дідо. — Міздриль має дуже чутливу інтуїцію, але йому ще треба трохи доброти й терпіння. Правда ж, Міздрилю?

Котик задумався, потім, сівши поряд із усіма, сказав:

— Мабуть, правда, що мені не вистачає доброти... А мама була доброю... Навчите мене цьому?

— З радістю! — погодився Дідо. — Ти ж зі мною, Шкварко?

— Так!

— Перонію?

— Кря-я... 

— Можна, я залишуся з вами, Перонію? — почав ластитися котик. — Я трохи хитрий, але дуже люблю пиріжки... тобто, друзів.

— У кожного з нас є свої недоліки, — кивнув Пероній. — Головне — бути разом і вчитися.

— Ура! — закричали від радості Шкварко з котиком.

Міздриль залишився. Тепер у парку з озером, де цвіли конвалії з барвінком, де розцвіли яблуні з грушами, можна було побачити чотирьох друзів, що вчилися одне в одного слухняності, веселості, терпіння, доброти і поваги до старших. А ще вони щодня дружили по-новому, посміхаючись досхочу.