Пероній

У тихому-тихому парку, де розтелилися яблуні з грушами, біля невеликого озера, жив собі качур на ім’я Пероній. Він був не просто качур, а найрозумніший качур у світі. У нього був маленький синій капелюх і справжній блокнот, куди він усе записував, що бачив. 

Щоранку Пероній ходив берегом, вдивлявся у воду й шепотів:

— Кр-я.., цікаво, чому вода блищить, коли сонце усміхається? Кря-я...

Тоді він відкривав блокнот і записував:

«Дізнатися, чому блищить вода, коли сонце усміхається».

А потім ходив Пероній до яблунь, вимірюючи крилами відстань між яблунями.

— Так-так, два метри... Ні, непорядок! Повинно бути не менше чотирьох метрів. — І знову відкривався блокнот, і записувалися зауваження.

— І для кого він все це записує? — думав пес Дідо, сусід Перонія і його близький друг.

На відміну від качура, він мало чим цікавився, але слідкував за тим, щоб всі жили як дружна сім’я. Він завжди стежив за порядком: щоб ніхто не тупав лапами гучно, щоб усі казали «дякую»  й «будь ласка», і щоб речі завжди були на своїх місцях. Але більше за все Дідо слідкував за тим, щоб кожен житель саду жив по своїй совісті.

Одного ранку Пероній знайшов пасхальну крихту.

— Це моя крихта! Знайшов, кря-я... отже, моє! — зрадів качур і поклав її собі під крило. — З’їм крихту пізніше, кря-я-я!

Аж тут прибіг маленький горобчик.

— Чик-чирик, мені так хочеться їсти… Ти не бачив крихточки? — спитав він тихо.

Пероній знітився, не знаючи, що сказати. Крихта була його, а тепер виходить, що він повинен був нею поділитися, а йому не хотілося цього робити. До Перонія з горобчиком підійшов Дідо, який мимоволі став свідком їхньої розмови.

— Перонію, — заговорив він лагідно до друга, — ти так багато читав, але не чув, що крихти не мають імені, але доброта має.

— Як це? — здивувався качур.

— Якщо поділишся, тебе згадають як доброго. Якщо сховаєш, забудуть.

Пероній мовчки подумав, а потім обережно витягнув крихту й простяг горобчику. Горобчик зачирикав і сів качурові на спину:

— Ти — добрий качур. Я це запам’ятаю.

Пероній усміхнувся. А Дідо погладив його лапою по голові.

І з того дня качур Пероній завжди починав день з того, що запитував у блокноті, чим сьогодні можна поділитися, бо доброта — це крихта, що повертається великою радістю.