Глава 3 Тренування

Олександр разом із Сергієм зайшли в тренажерний зал, ввічливо кивнули головою адміністраторці, яка стояла за стійкою, і пройшли в роздягальню. Переодягнувшись, вони удвох вийшли в зал. Олександр одразу підійшов до адміністраторки і попросив увімкнути його улюблену мелодію, що мотивує, а Сергій стояв біля нього й уважно дивився на телевізор, що висів збоку. Сергій ніколи не підходив до адміністраторки і не просив, щоб вона увімкнула потрібну для тренування музику, а Олександр підійшов, і дівчина увімкнула зовсім іншу музику.

Олександр розвернувся до Сергія:

– Чого ти стоїш? Я нам замовив музику, починай щось робити. А ти стоїш і нічого не робиш. Ти ще спиш чи ти тільки прокидаєшся? Подивися навколо, ми зараз перебуваємо у тренажерному залі і тут потрібно тренуватися, хоча б почати розминатися. Що з тобою сталося?

Сергій:

– Та нічого зі мною не сталося. Я просто подивився, як ти підійшов до адміністраторки і подумав, що в житті такого ніколи не робив. А зараз розумію, мені іноді потрібно було просити, щоб увімкнули музику, яка мені подобається. Я завжди тренувався під ту музику, яка мені не до душі. Я через це не так вмотивовано тиснув штангу, а іноді, бувало, навіть зупинявся і пропускав проміжок часу, відведений для відпочинку, чекаючи на нормальну пісню. Треба було раніше звернути на це увагу і не тренуватися під ту музику, яка мені подобається.

Олександр:

– Ну, в залі потрібно щось робити, а не просто приходити і чекати, поки хтось щось зробить за тебе. Необхідно спілкуватися з людьми, слід підходити до адміністрації, коли у тебе виникають питання або ж побажання. Навіть якщо тобі хотілося змінити музику, то слід було підійти і сказати, а не далі терпіти і пропускати тренування. Я розумію, що музика завжди несе свою мотивацію, і більше користі від тієї мелодії, що подобається, а не слухати ту, яка тобі не підходить.

Сергій:

– Я ніколи не думав про це. Я жодного разу не звертався ні до кого в залі, і завжди слухав ту музику, яка найчастіше мені не подобалася. Так, бажання тренуватися змінювалося, і я нічого для цього не робив, а насправді все так просто. Підійшов і сказав, і вже грає інша музика.

Олександр:

– Так просто. Підійшов, сказав – і вже інша музика. Я не знаю, чому ти так ніколи не робив.

Сергій:

– Я якось не задумувався.

Олександр:

– Якщо в тебе виникає бажання щось змінити, і це доступно в тренажерному залі, то про це слід сказати. Я думаю, адміністрація піде назустріч клієнту, якому не подобається якась мелодія. Адже адміністрація тут для того, щоб обслуговувати спортсменів, тобто нас. У мене зараз виникло запитання.

Сергій:

– Яке?

Олександр:

– Чому ти раніше такого не робив? Ти вже скільки займаєшся?

Сергій задумався:

– Я займаюся більше року. Я точно не пам’ятаю, скільки я відвідую зал. Мені просто подобається ходити і тренуватися, а ось скільки, я точно не скажу.

Олександр усміхнувся:

– Ти мене починаєш дивувати. Як це так, ти не звертаєш увагу на те, скільки часу тренуєшся? Якось дивно. Усі, хто приходить у зал, всі качки знають, скільки вони тут провели днів, а іноді навіть знають, скільки хвилин. Запитай у будь-кого, хто зараз тут перебуває, скільки він тренується в цьому залі, і він тобі відповість. Хтось п’ять років і один день, а хтось – рік і тиждень.

Сергій:

– Ну, я ніколи так не ставився до своїх відвідувань залу, я ніколи на це не звертав увагу. Мені подобається приходити в зал і тренуватися. І я більше ні на що не звертаю увагу. Навіщо замислюватися над тим, скільки ти тренуєшся?

Олександр:

– А ось я завжди знаю, скільки годин займає тренування. Я не знаю, як ти так можеш, це ж тренажерний зал, тут кожен день – як свято.

Сергій:

– Це що виходить, у мене було так багато свят, а я про це навіть не знав?

Олександр:

– Виходить, що так. Кожне тренування – це свято. У тебе були свята, і ти про них не знав, і твоє свято було через день. Я завжди радію, коли приходжу в зал.

Сергій:

– Напевно, я в житті вже щось упустив. Я радію, коли приходжу в зал, але ніколи до цього не ставився як до свята.

Олександр:

– У мене завжди, коли я йду в зал, свято і радісна подія. Щоразу, коли я приходжу тренуватися, я радію цьому.

Сергій:

– Скажу тобі чесно, я ніколи не звертав на всі ці для багатьох важливі речі увагу. Просто приходив тренуватися. У мене все йде якось по днях. Сьогодні в мене один день і сьогодні в мене одні плани, а завтра в мене зовсім інший день, і у мене вже інші плани, а про вчорашній день я вже забуваю. Так я живу, і ніколи не рахую дні й роки. У мене немає такого, щоб ставити позначки в календарі. А щодо музики – це слушна порада.

Олександр:

– Зроду не бачив качка, який ніколи не звертає уваги, скільки часу він відвідує зал. Ти хоч засікаєш, скільки ти перебуваєш у залі, чи так само приходиш, робиш одну вправу, а потім другу і не дивишся на годинник, скільки відпочиваєш, і так, доки не зробив усі вправи.