Глава 2 Зустріч

Олександр:

– Алло, ти де? Я вже тут хвилин п’ятнадцять як чекаю на тебе. Ти сьогодні вирішив пропустити тренування?

У телефоні пролунав голос друга Олександра, якого звали Сергієм:

– Ні, я уже йду. Вибач, що сьогодні так виходить, але я сам цього не розумію. Коли я вдома збирався, то думав, що це займе п’ять хвилин, а як виявилося, на мої збори пішло набагато більше часу, не думав, що так вийде. Потрібно частіше дивитись на годинник, а не літати в своїх думках.

Олександр:

– Я вже тебе чекаю біля залу протягом п’ятнадцяти хвилин. Стою і думаю, будеш ти чи ні. Ось, вирішив тобі зателефонувати і дізнатися, чи не проспав ти тренування.

Сергій:

– Вибач, друже. Я не знаю, як так вийшло. Можливо, я про щось задумався і не подивився на годинник і тому так довго збирався. Почекай кілька хвилин, добре?

Олександр:

– Я розумію, що ти за п’ять хвилин будеш, але хвилини на місці не стоять і йде вперед. Сьогодні в мене один-єдиний вихідний день. Я думав якнайшвидше прийти в зал і потренуватися, а потім удома зайнятися своїми справами, але вже щонайменше двадцять хвилин пішло в нікуди, а точніше – на очікування. Я чекаю на свого найкращого друга вже двадцять хвилин. Я не повірю, що ти так довго збирався. Чому ти так довго збирався?

Сергій:

– Я вже сказав, чому у мене так склалося. Вибач. Наступного разу буду складати сумку не вранці, а ввечері, і вранці одразу виходитиму. Більше такого не повториться.

Олександр:

– Добре, я ще почекаю п’ять хвилин, і якщо тебе не буде, то піду в зал і почну тренуватись.

Сергій:

– Не поспішай іти в зал. Обіцяю, що за п’ять хвилин я буду. Я уже недалеко, біля п’ятиповерхового будинку. Я думаю, ти знаєш, де це знаходиться.

Олександр:

– Ні, не знаю, тут усі будинки в п’ять поверхів, і я тебе не бачу.

Сергій:

– Цей будинок стоїть на повороті. Від нього до залу йти кілька хвилин.

Олександр:

– Я сподіваюся, що ти кажеш правду, а то мені здається, що в тебе якось лічильник хвилин зіпсувався і, можливо, в тебе замість п’яти хвилин – десять хвилин, а то й більше. Ти не розумієш коли потрібно вийти з дому, а в мене все за розкладом. З тим, що ти запізнюєшся, потрібно щось робити.

Сергій:

– У мене все добре з моїм лічильником. Я удома задумався і так воно склалося. Ну, з ким не буває?

Олександр:

– Зі мною не буває. Якщо ти спізнюєшся на тренування, то який сенс ходити в зал?

Сергій:

– Щоб бути красивим і здоровим, і від цього отримувати задоволення.

Олександр:

– Так, згоден, зал дає багато позитивних якостей.

А ще потрібно привчати себе до дисципліни і до того, щоб розраховувати, коли потрібно виходити із дому і не запізнюватися, а найголовніше – завжди приходити вчасно. Я розумію, що в тебе нічого не виходить, і якщо ти не забув, то це вже в тебе не вперше, коли ти спізнюєшся на тренування. У тебе є свої справи, ти втомлюєшся на роботі, але все ж таки потрібно привчати себе до режиму, хоч би як там не було важко, завжди потрібно приходити до тренажерного залу вчасно. Якщо ти не забув, то для мене це вже святе місце. Якби не цей тренажерний зал, то я не знаю, яким би я зараз жив життям, і це те саме місце, яке мені приносить задоволення. Я не хочу спізнюватися на тренування. Якби не всі ці штанги і гантелі, що знаходяться в залі, то я був би зовсім іншим. Я дуже вдячний, що у мене така спортивна форма, яка зараз є у мене.

Сергій:

– Я так розумію, в тебе вже щось із головою? Можливо, тобі потрібно трохи перепочити, а то ти вже до штанг і гантелей ставишся як до людей.

Олександр:

– Так, я вже перед ними зобов’язаний. Я розумію, що це залізо, яке не має життя.

Сергій:

– Добре, що ти не сказав, що у штанги є душа, а то мене це якось насторожило і я думаю, що уже якось з обережністю почав би з тобою спілкуватися.

Олександр:

– Ти, правда, через це перестав би зі мною спілкуватися?

Сергій:

– Ні, звісно, я жартую. Я б із тобою не перестав спілкуватися. Я б краще в такому разі все тобі пояснив і розповів, щоб не виникало непорозумінь. Ти ж знаєш мене вже не один день. Ми тренуємося понад шість місяців і, я думаю, цього достатньо, щоб зрозуміти один одного. Так що не переживай, у нас ніколи не виникне непорозумінь.

Олександр:

– Я теж сподіваюся, що в нас буде все добре і ти зрозумієш моє ставлення до залу. Мені іноді здається, що ширшою стає людина, то більше з неї виникає конфліктів. Можливо, це внутрішні недоліки, але вони всі відображаються зовні.

Сергій:

– Ні, у мене такого немає. І це все залежить від людини, і не важливо, якого вона розміру – великого чи маленького. У маленьких людей так само виникає багато розладів душі, і якщо такій маленькій людині дати можливість організувати себе й накачати великі м’язи, вона стане великою, то це нічого не змінить, і навпаки. Так що тут можна бути спокійним, це все залежить від самої людини. Якщо вона конфліктна, то й буде конфліктною. Ти можеш бути спокійним, я не конфліктна людина. Я дуже сильно ціную те, що мені приносить життя і тренажерний зал. Навіть ці маленькі гантелі, які лежать у залі і ними ніхто не тренується, також мають свій сенс. Іноді перед тим, як почати тренуватися, я їх беру в руки, починаю розминатися ними, і вони мені приносять задоволення.