2

Коли я розповідала Анічці про свої проблеми, я просто хотіла, щоб мене вислухали. Вона мені постійно про щось розказує. Я слухаю її деколи годинами. Знаю про всі її труднощі на роботі і з чоловіком. Не скажу, що для мене це якесь задоволення. Просто ну я ж не можу це зупинити. Навпаки, сама дзвоню і приходжу, розпитую, цікавлюсь. Хоч з кимось можу поспілкуватись, провести час. Це краще, ніж іти додому. 

Але я думала, що вона просто мене вислухає. Просто я скажу, вона послухає і все. 

Аня, коли я розповіла їй про хлопця, ніби посвітліла. Мені це було дивно, навіть трохи страшно. Бо я їй розказала, яка я ображена і не знаю, що робити. А вона виглядала вдоволеною і осяяною. Я розгубилась і пошкодувала про те, що відкрилась їй. Вирішила, наступного разу краще поговорю про щось нейтральне. Ну там про навчання або щось таке. 

Ну навіщо я їй сказала, що Антон не зробив мені пропозицію, як я мріяла. Я хотіла в подарунок на 18-річчя кільце, але не просто річ, а саме щоб він зізнався в коханні і покликав заміж. І ми б невдовзі одружились, і були разом назавжди. Антон просто купив перше-ліпше кільце, навіть не вгадав з розміром. А про смаки нема що казати. Ми сиділи в якомусь безлюдному парку. Він не те що просто віддав кільце як звичайну річ, без всякого оцього стояння на коліні і клятв кохати завжди, не просячи моєї руки і серця. Він був холоднішим, ніж завжди. Відстороненим. А в нас вже все було. Я сподівалась. Чекала. Хіба я не заслуговую цього? Тепер я просто хочу вмерти. 

Анічка одразу запропонувала, ніби дістала з рукава, якогось консультанта. Сказала, він дуже допоміг її подружці Тоні. 

Чесно, я нічого не хочу. Ні з ким більше говорити. Мене нудить і трусить від думки, що потрібно буде щось розповідати незнайомому чужому дорослому чоловіку. Хочеться провалитись під землю. Зникнути. Сховатись. 

Але я не можу сказати Ані, що я боюсь, що мені ніяково, що я не хочу такої допомоги. Вона вже заплатила. Я не можу показати себе боягузкою перед нею. Або якоюсь невдячною. Вона приймає мене в себе на кафедрі і на квартирі, купує мені смаколики, гарні дрібнички і навіть новий одяг. В неї можна пересидіти, щоб не спішити додому. Якщо я відмовлюсь, навіть не знаю що буде. Тільки б вона не сказала батькам. Вони і так були не раді, коли я весь цей час ночувала в Антона по вихідних.

Краще послухати Аню. Тим більше, здається, вона дуже хоче, щоб я пішла до цього Миколи Лісовського. Наче в розвідку.

Вона казала, що теж пішла б. Але не знає, чи Ігор, її чоловік, буде не проти. Він ревнивий, хоч і дорослий інтелігентний чоловік.