КМБ гламурних фей. Монолог крізь сльози...

«Не матюкайся – ти дівчинка». «Не матюкайся – ти жінка». Не матюкайся – ти мати». «Не матюкайся – це не гарно». А я досі не розумію, як інколи можна обійтися без смачного мату? Мат – наче окрема мова, що допомагає емоційно висловити певні думки словами, які точно закарбуються десь на загривках пам’яті. Мат – безмежний вир висловлених почуттів в одному слові чи фразі. За одинадцять років військової служби я чітко усвідомила, що неймовірна магія матів бере активну участь у житті військовослужбовців. Проте, в цьому творі я постараюсь стримуватися від застосування не нормативної лексики. Даним «витвором літературного мистецтва» я не мала на меті когось образити чи хейтити. Даний текст має жартівливий характер, з тонким присмаком печалі, головною метою якого є подарувати хороший настрій.

Напевне, краще буде почали розповідь з першого спільного шикування після офіційного зачислення на перший курс… Я роздивлялася дітей, які поступили на навчання та вирішили поєднати своє життя з державною прикордонною службою і не могла зрозуміти на який… воно їм треба. Хоча…, на який… воно мене було треба я й сама досі не розумію. Напевне я була єдиною з них, хто пішов служити за якусь ідею та з патріотичних переконань. Це вже з часом, на заміну наївності, прийшло розчарування.

Під час шикування нас розділили. Окремо стояли патлаті хлопці, що копирсали своїми кросівками асфальт, а окремо дівчата – гламурні феєчки на підборах, які в більшості випадків поступали на навчання аби вдало вийти заміж за офіцерів та в подальшому не напрягатися на службі. Погодьтеся, досить не погані перспективи – після навчання в академії народити трьох дітей, відсидіти вісімнадцять років у декреті, за кожну дитину по шість років, і того до пенсії залишається близько двох-трьох років. Військовий стаж в декреті йде, а військове звання росте. Не служба, а благодать! Засуджувати такий життєвий вибір не беруся. У кожного своє.

Обидві групи стояли бозна-як. Єдиними хто нормально вишикувалися були «піксельні ідіоти», що поступили в академію з військової служби – йшли з добровільного рабства у добровільне рабство. Одним з таких «піксельних ідіотів» була я. Будучи тоді в званні молодшого сержанта, у віці двадцяти трьох років, я стояла в строю та краєм вуха вслуховувалась у слова одного з офіцерів який запевняв, що ми просто маємо слухатися, виконувати накази і не думати що нам робити, бо за нас вже подумали. «Не думати» – інтригуючий початок, скажу я вам. Роздивляючи «вчорашніх випускників шкіл», які вирішили стати офіцерами, у мене мерехтіло в очах. Особливо мерехтіло від гардеробу панянок. У ніжних чарівних створінь починали терпнути ноги від високих підборів, що змушувало їх повільно тупцювати на місці. Дівчата дивилися одна на одну з недовірою та заздрістю. Кожна розглядала в інших манікюр, одяг, взуття, сумочки та інший мотлох, який вони вважали важливим. Не подруги і не ворогині – конкурентки. Навчання та заміжжя – перегони на чотири роки.

«Через чотири роки ми закінчимо навчання, випустимося, підемо служити і будемо заробляти багато-багато грошей», – почула я, десь неподалік від себе, «патріотичну тираду». Озирнувшись, натрапила очима на «рожевий гламур». Дівчина виглядала так, неначе Барбі знудило. На ній все було рожеве. У мене очі виїдало від такої краси. Вперше в житті бачила на комусь рожеві леопардові лосини. Переплюнути її змогла лише кучерява блондинка в малиновій сукні з блискітками, які робили її схожою на дискобол. Одна фея стояла на лабутенах і в ах… штанах. Всі інші були в коротких спідницях чи шортах та, в основному, коротких топах. Все правильно! Чого б ні?! На дворі ж літо. Гріх черево не показати!

Та вже незабаром ця мальовнича краса барв змінилася на болотний піксель – синтетичний мішок, який парить у спеку та холодить в мороз. А що саме головне, при пожежі цей шедевр військового крою, мав стовідсотково до тебе прикипіти. Цікаво, яка тепер якість військової форми? Маю надію, що вона покращилась…

Перевдягання видалось на славу! Чарівні феєчки сміялися зі свого зовнішнього вигляду, глузували з інших та… плакали. Плакали в основному через берети. Не відбиті «зелені млинчики» ніяк не хотіли вкладатися на чарівні голівки красунь. Мало того, феєчкам пояснили, що «чілка має бути схована під беретом, а не стирчати з під нього». Одна дівчина в береті після того, як сховала під нього свою охайну рівну чілочку печально всілася на бордюр заплакала та промовила: «Я уй…ок». Інша феєчка в цей самий час зі словами «ах ти ж су… дубова» гнівно молотила свій берет об той самий бордюр. Волосся феєчкам довелося скрутити в гульки, які завдяки їхнім новомодним стрижкам та укладкам виглядали наче пророслі зелені цибулини.

Перевзування в берці було окремою темою. Зробивши кілька кроків у своєму новому взутті, під час пародії на стройову підготовку, чарівні феї зрозуміли, що понатирали свої ніжки. Всівшись від втоми на теплий асфальт вони почали роззуватися та вкривати якоюсь спеціальною піною своє взуття, аби воно не натирало. Короткий відпочинок перетворився у піну вечірку. Піна була всюди. Завдяки чорному кольору берців вона стала темно-сірого кольору та зафарбовувала в ідентичний колір все з чим мала контакт. Феєчки телефонували батькам і казали що вони хочуть додому, спати. Деякі просто просили  «піцу, колу і снікерс». Я просто сиділа і читала якісь банери, що рекламували прикордонну службу у всій красі. На одному з них було сказано: «Прикордонник – головний партнер та помічник осіб, які перетинають державний кордон». В голові майнула думка, що нелегальні мігранти теж перетинають кордон… Логіка не спрацьовувала.

Макіяж, розпущене волосся, довгі нігті та прикраси нам заборонили. Про це нам докладно пояснила пані майорша з намальованими стрілками на очах майже до скронь та довгими нігтями, як у коршака. Посміхатися вона під час своєї лекції по естетиці соромилася, оскільки чорний карієс вже оселився на її зубах. Це ж треба було так на стоматолога жлобитись, аби на манікюр ходити…