***

– Чане, зачекай! – Чанбін вибігає за парубком, що вперто прямує до свого кислотно-зеленого мотоциклу.

– Що? Ти мені ще не всі огидні слова сказав?! – з презирством кидає йому Кріс та бере шолом до рук.

– Я не хотів...

– Але зробив! – твердо каже парубок та хоче одягнути шолом, але Бін вириває його та кидає кудись у бік.

Він з характерним звуком падає та котиться у невідомому напрямку. Хлопцям вже начхати на нього

– Чанбіне, не дратуй мене ще більше, і дай нормально поїхати додому, – спокійно-моторошним тоном каже Кріс та підходить ближче до парубка, у якого від гніву почервоніло все обличчя.

– А, якщо я цього не зроблю? Як тоді вчиниш? – у його тоні жорстока насмішка, що ріже неначе лезо, та Бан намагається її ігнорувати.

Він нахиляється до вуха хлопця та тихенько шепоче:

– Та пішов ти, Со Чанбін.

Брюнет зі злістю хапає його за шиворіт та притискає до стіни неподалік. Чан болісно вдаряється спиною.

– Ну, і що тепер? Знову назвеш мене бабієм? Скажеш, що я бігаю за кожною кращою? Що тепер, Чанбін? Боже, навіть, якщо і так, яким боком це тебе обходить? Ми з тобою один одному ніхто, так добрі знайомі. Тому від'їбись від мене, – він випльовує кожне слово в обличчя Чанбіна, що кривиться, так, неначе з'їв лимон

– Отже, ми ніхто? – він відступає і відпускає юнака. – Окей, можеш валити на всі чотири сторони, бісів Крісе. Тепер мені точно все одно. Ясно?!

– Звісно, ясно, – знизує плечима Бан та шукає свій шолом в темряві.

Але не знаходить. Тому зі злістю жбурляє ключі на землю, і сам сідає туди ж. Чомусь плаче. Та чує, як біля нього сідає Бін, що подає йому шолом.

– Вибач, я повний придурок. Думаю, буде краще, якщо я справді залишу тебе в спокої, бо тільки те й роблю, що завдаю болю. Та ця ситуація... Я ревнував, бо є боягузом, який не міг тобі зізнатись всі ці роки. А сьогодні ти почав фліртувати з тими дівчатами і мені зірвало дах, – він гірко сміється. – Я люблю тебе, Крісе. Знаю, що це невзаємно і не зобов'язую тебе відповідати, просто хочу, щоб ти знав, що дуже сильно подобаєшся мені. І вже дуже давно. Ці почуття розїдали мою душу і я втомився. Тому думаю, досить. Тепер я зможу відпустити тебе.

– Ти і справді дурень, – хлюпає носом Чан. – Я чому блядь, фліртував з тими дівчатами?! Скажи мені?! – починає кричати парубок.

– Бо вони подобались тобі, – обережно припускає Бін.

– Ні! Ну сука, чого ти тупиш у потрібний момент?!

– Не кричи на мене!

– Я блядь хотів, щоб ти приревнував, ясно?! Бо ти мені теж подобаєшся, придурка кусок. Але тепер я вже нічого не хочу, – його голос стишується під кінець. – Може ти і справді правий і нам варто...

– Ні, не варто... Давай спробуємо бути разом, Чанні, – Со витирає сльози з гарячих щік Бана та бере його обличчя в свої долоні.

– Добре давай, – схлипує Кріс та обіймає Чанбіна зариваючись лицем в шию парубка.

– Можна я тебе поцілую? – тихо питає юнак та після схвального кивка, легко та обережно цілує Чана в губи, зминаючи їх своїми, та ніжно покусуючи.

Цей вечір був холодним, але цих обох гріли їхні теплі почуття.

Кінець~ ♡