Глава 10: Завершення занять і перші кроки до справжньої сили

Офіційна частина заняття завершилася, але мій організм ще не встиг оговтатися від напруження. М'язи боліли, а координація залишала бажати кращого. Кардан, хоч і виглядав виснаженим, усе ще зиркав на мене з-під лоба, наче обмірковував, як би придавити мене по тихому вночі.

— Ну що, герой дня, як самопочуття? — Ян з усмішкою штовхнула мене ліктем, її фіолетові очі блищали від неприхованого задоволення. — Ти так сяяв, що міг перемогти його чистою силою харизми, — продовжила вона глузувати.

Я скривився, потираючи плече, яке після бою пульсувало тупим болем.

— Якщо харизма здатна витримувати удари булави, то я, мабуть, найхаризматичніша людина у світі.

— Не будь таким драматичним! Ти добре бився… ну, як для Блювотного хлопчика.

— Звучить майже як комплімент.

— Може, тому що це він і є? — Ян підморгнула і рушила до виходу, голосно перемовляючись із Норою, яка щось жваво жестикулювала. Більшість студентів уже розходилися. Хтось йшов до їдальні, хтось обговорював свої поєдинки, а я... Я розумів, що не можу собі дозволити байдикувати. Мій розум працював, але тіло було неготовим. Це потрібно виправляти. Потрібно завітати в бібліотеку для збору потрібної інформації та кооперуватись з Рубі, яка зараз про щось сперечалась зі своєю напарницею Вайс, для розробки деякого спорядження яке значно полегшить моє життя.

— Куди це ти зібрався? — прозвучав знайомий голос позаду. Я обернувся й побачив Піру, яка уважно дивилася на мене з легким зацікавленням.

— Тренуватись.

У її очах з’явився ледь помітний блиск. Було відчуття, що вона чекала саме такої відповіді.

— Хочеш, допоможу?

Я на мить замислився. Чемпіонка Містралю, одна з найкращих бійців нашого покоління… Вона була ідеальним спаринг-партнером. Щоб швидко прогресувати мені потрібні бої на межі можливостей. Те як пройшов бій з Вінчестером мене ні на йоту не влаштовує. Особливо моє жалюгідне використання такого чудового інструменту як АУРА.

— Я обіцяю допомогти з усім, що тобі потрібно, — сказала вона м'яко, її голос був теплим, але в ньому вчувалася нотка гри.

Я лише зітхнув, знаючи, що після цього вечора мені доведеться звикати до постійного болю в м’язах.

— Гаразд. Але якщо я не зможу завтра піднятися з ліжка, то це буде на твоїй совісті.

Піра посміхнулася ще ширше, роблячи крок ближче.

— Тоді доведеться прокидатися раніше, щоб мені не довелось тебе піднімати... або, можливо, доведеться? — її голос став майже муркотливим, а погляд сповнився лукавої теплоти.

Її пальці ледь торкнулися мого передпліччя, і я відчув легке тремтіння шкіри. Вона була близько — достатньо, щоб я міг уловити аромат її волосся, легку нотку металу й поту після бою. Відчуття, яке було одночасно заспокійливим і напруженим.

— Ти впевнений, що готовий до такого навантаження? — вона трохи нахилила голову, її червоні пасма ковзнули по плечу, мимоволі привертаючи мою увагу до її шиї.

Я ковтнув. Боже жінко, я здоровий чоловік в тілі підлітка з гормонами замість крові. Не жартуй так, бо я можу не стриматись і я не впевнений, що захочу...

— Ну, якщо я непритомнітиму, принаймні, у мене буде чудова компанія.

Піра насмішкувато хмикнула й, не відводячи погляду, ковзнула кінчиками пальців по моєму зап’ястю, перш ніж плавно повернутися й попрямувати в бік тренувальних майданчиків.

— Ну що ж, тоді не змушуй мене чекати. Я вже з нетерпінням чекаю наших вправ... — її голос звучав спокусливо-дражливо, і я відчув, як тепло починає підійматися по шиї.

Я закотив очі, але не втримався від посмішки. Якщо вона хотіла зіграти в цю гру — що ж, я був не проти.

***

Майданчик для тренувань був майже порожнім. Більшість студентів уже розійшлися після занять, залишивши тут лише нас. Повітря ще пахло пилом і потом, а в дистанційних мішеней досі зіяли дірки від пилових снарядів. Я потягнувся, відчуваючи, як болять м’язи після сьогоднішнього бою, але розумів — зупинятися не можна.

— Отже, як ти хочеш працювати? — запитала Піра, крутнувши спис у руці. В її погляді читався азарт, і це мене не дивувало. Для неї тренування — це стиль життя.

— Спаринг. Жорсткий. — Я зробив кілька легких ударів мечем у повітрі, щоб перевірити свої рухи. — Мені не потрібні уроки теорії. Але я потребую напрацювання рефлексів до тих пір, доки моє тіло не почне рухатись так, як я хочу.

Вона кивнула, оцінюючи мою позицію.

— Отже, виробляємо рефлекси? Це я можу. Але не ображайся, якщо тобі буде боляче.

Я лише посміхнувся.

— Взаємно.

Ми зайняли позиції. Піра рушила першою, рухаючись плавно і невимушено, як танцюристка. Я міг передбачити її атаку ще до того, як вона зробила випад, і встиг відхилитися. Але тіло спрацювало не так швидко, як хотілося б, і мені довелося ухилитися менш ефективно, ніж я планував.

— Ти читаєш рухи, але не встигаєш за ними, — відзначила вона, не припиняючи атак. Її спис розсік повітря, і я лише дивом встиг поставити щит. Удар був сильним, але я зміг погасити частину імпульсу, відхиляючи силу вбік.

— Мені потрібно лиш трохи більше практики.

— Тоді давай пришвидшимо процес.

Вона змінила темп, перетворивши серію ударів у вихор рухів, змушуючи мене діяти на рівні інстинктів. Я не міг дозволити собі зупинятися. Кожен удар був вивірений, я знав, як його заблокувати чи ухилитися, але тіло працювало не так ідеально, як хотілося б. Моя аура ще не відновилась повністю, а вже знову почала просідати від її ударів. Натомість Піра отримала лише декілька дотичних ударів і ні одного чистого, отже її аура була повною.

— Ти лише захищаєшся, хіба ти не плануєш атакувати? — пожартувала вона, ухиляючись від моєї контратаки. Я зловив момент, коли її баланс був зміщений, і зробив випад. Вона ухилилася, але цього разу це було не так легко.

— Я знаю, коли бити.

— Подивимося.

Наступні кілька хвилин ми билися майже на рівних. Але потребувало мого повного зосередження в той час, як Піра билась не на повну. Попри те мої рухи ставали більш природними, тіло починало звикати до навантаження. Краплі поту котилися по скроні, але я навіть не думав зупинятися. Моє тіло було виснажене, але свідомість працювала чітко — я аналізував і починав бачити кожен її рух, кожен змінений ритм атаки.

— Якщо ти хотів швидкого результату, то тобі доведеться страждати. — Піра різко розвернулася, і її спис вибив мій щит убік. Я відчув, як удар пройшовся по передпліччю. Вона зробила крок ближче, і ми опинилися на відстані витягнутої руки.

Її обличчя було зовсім поруч. Я відчував тепло її шкіри, бачачи, як пасма червоного волосся прилипли до чола від поту. Її подих був трохи пришвидшеним, як і мій. Вона була задоволена — я бачив це в її очах.

— Втомився?

— Мені ще далеко до межі.

Її усмішка стала ширшою.

— Тоді продовжимо?

Вона зробила ще один рух уперед, і раптом я відчув, як наші тіла торкаються одне одного в русі. Це була частина її стратегії — змусити мене втратити рівновагу, але я не дозволив собі розгубитися. Мої руки швидко адаптувалися, і я встиг підлаштуватися під її наступну атаку, змусивши її змінити траєкторію.

— Хитро. — Піра трохи сповільнилася, вивчаючи мене.

— Я вчуся.

Наступні хвилини ми провели в запеклій боротьбі. Кожен рух ставав все більш точним, тіло звикало, а біль у м’язах був лише ще одним відчуттям, яке потрібно подолати.

— Ти стаєш кращим, — сказала вона, коли ми зробили паузу. — Але ти справді думаєш, що цього достатньо?

Наступної миті вона різко прискорилась та так, що мій погляд вловив лише її розмитий образ. Я збирався прикритись щитом і піти в глуху оборону, але загальне виснаження тіла та аури зіграли проти мене і я не встиг заблокувати доволі сильний удар. Капець хто вимкнув світло?
Останнє, що я почув перед тим, як свідомість відключилася:
— Дідько, Джоне це було так добре, що я не стрималась ти в порядку?... Джоне?