Глава 9: Озброєний і небезпечний

Стоячи біля реактивних шафок, я продовжував роздуми щодо покращення своєї екіпіровки. Вогнепальна зброя, гранати, додаткові бойові модулі – все це могло стати вирішальним фактором у битві. Проблема лише в тому, що мені потрібно було знайти баланс між бронею, мобільністю та вогневою потужністю. Можливості модифікацій та зброя, здатна до трансформацій, захоплювали мій розум. Ці напрямки потрібно опанувати в першу чергу.

— Що це в тебе за задумлива морда? — почувся знайомий голос Ян, яка зупинилася поруч, кинувши на мене зацікавлений погляд.

Я знизав плечима.

— Думаю, як не залишитися з одним лише мечем, коли навколо всі носять багатофункціональну зброю, що має більше можливостей, ніж мій комунікатор.

Ян кивнула, оцінюючи моє спорядження.

— Ну, тут ти правий. Чула, що хтось навіть має меч, який трансформується в кулемет. Тому, якщо хочеш оновитися — саме час.

Я усміхнувся.

— Можеш щось порадити?

— Що тобі потрібно? Дробовик? Лазерний арбалет? Або щось із ракетами?

Я глянув на неї з лукавою усмішкою.

— Чому б не все одразу?

Ян розсміялася і плеснула мене по плечу.

— О, ти мені подобаєшся!

Рубі, яка стояла трохи далі, риючись у своїй шафці, різко повернулася до нас.

— Ти хочеш модифікувати зброю?! — її очі буквально засвітилися ентузіазмом. — Я можу допомогти!

Я вагався. Ми ще майже не спілкувалися, але ентузіазм Рубі було важко проігнорувати.

— Ти розумієшся на цьому?

Рубі театрально закотила очі.

— Я обожнюю зброю! Це моє покликання! Ти ж бачив мою косу? Я сама її зробила.

Я підозріло примружився.

— І вона випадково не вибухає?

— Ще жодного разу!

Ян тихо кашлянула.

— Вибач, сестро, але це відверта брехня.

Рубі надула щоки і схрестила руки.

— Це було всього один раз. І то — я протестувала новий режим!

Я зітхнув. Будь-яка допомога могла бути корисною, але водночас я уявляв себе в новинах: "Студент Бікону вистрілив собі в обличчя через експериментальний механізм".

— Гаразд. Для початку щось простеньке. Може, щось на зразок револьвера з пиловими патронами?

Рубі широко усміхнулася.

— Я вже обожнюю цю ідею! Дай мені трохи часу, і я зможу придумати щось унікальне!

Пірра, яка підійшла ближче, склала руки на грудях і з легкою усмішкою подивилася на мене.

— Джоне, ти впевнений, що це хороша ідея?

Я кинув погляд на Рубі, яка вже почала щось малювати в блокноті, бурмочучи собі під ніс.

— Абсолютно ні. Але буде весело.

Вона розмовляла зі мною однією мовою. Разом з нею я зможу втілити всі свої ідеї і нарешті поповнити свій арсенал. Тільки почекайте, поки я перетворюся на машину масового знищення… Бу-га-га… кхм. Ой.

********

Клас бойових мистецтв Бікону вражав своїм розмахом. Простора зала, ідеально рівна підлога, величезні екрани для аналізу боїв — усе випромінювало атмосферу серйозності та дисципліни. Я стояв серед студентів, склавши руки на грудях, і внутрішньо готувався до зустрічі з тією, кого всі називали «Грозою Бікону» — Гліндою Гудвіч.

Рубі підстрибувала від нетерпіння, ледве стримуючи бажання швидше побачити бій. Ян виглядала більш розслаблено, хоча в її очах я помітив легке зацікавлення. Вайс уже почала аналізувати потенційних суперників, а Блейк, як завжди, спокійно спостерігала за всіма з-під напівприкритих вій. Моя команда стояла поруч, обговорюючи щось між собою, поки я уважно розглядав майбутніх опонентів. Їхня зброя, стійка, манера рухатися — усе могло дати мені перевагу.

Двері відчинилися, і в зал увійшла Глінда Гудвіч — витончена, але неймовірно сувора. Її погляд ковзнув залом, і мені здалося, що вона встигла оцінити кожного з нас за секунду.

— Вітаю вас на першому занятті з бойової підготовки, — її тон був рівним, але сповненим залізної дисципліни. — Мисливець повинен бути готовий до бою завжди. У цій залі немає місця слабкості чи нерішучості. Сьогодні ми розпочнемо з оцінки ваших навичок у спарингах. Бій триває до виснаження аури.

Поруч зі мною Ян хмикнула.

— Ну, починається…

— Вам є що сказати, міс Сяо Лонг? — її голос не підвищувався, але викликав ефект вибуху.

— Ні, мэм, — Ян випрямилася, хоча її легка усмішка не зникла.

Глінда проігнорувала це і поглянула на нас з очікуванням.

— Перші добровольці?

Я вже хотів зробити крок назад, але відчув важку руку на своїй спині. Озирнувшись, побачив Нору, яка штовхнула мене вперед.

— Джоне, твій час сяяти!

Я не встиг навіть відкрити рота, як переді мною вже стояв високий блондин у важких латах. Він оглянув мене з легкою зверхністю, нахилив голову і промовив:

— Я бачив тебе на вступному іспиті. З яких пір Бікон приймає всіх невдах?

Я лише зітхнув, оцінивши ситуацію. Здоровий, сильний, самовпевнений. Очевидно, вважає, що перемога вже в його кишені.

— Ну тебе ж прийняли, Вінчестере, — відповів я, невинно знизуючи плечима.

Кардан нахмурився, хруснув пальцями і зробив крок уперед.

— Молися, Арк.

Глінда лише злегка підняла брову.

— На позиції.

Я зайняв бойову стійку, внутрішньо готуючись до того, що мій суперник полізе напролом. Моє тіло ще не звикло до боїв, рефлекси були неідеальні, а м’язи — недостатньо розвинені. Усе, що я мав, — це досвід іншого життя, швидке мислення та скромне спорядження.

— Починайте!

Кардан миттєво рвонув уперед, розмахуючи своєю величезною булавою. Я ледь встиг відкотитися вбік. Його удар залишив на підлозі глибоку борозну. Відчувши, що ноги не слухаються мене так, як хотілося б, я стиснув зуби. Треба використати його силу проти нього.

Наступна атака була такою ж грубою, і цього разу я підставив щит, щоб погасити частину удару. Вібрація від зіткнення пройшла крізь усе тіло, але хоча б не вибила з мене дух.

— Що, ухиляєшся? — здивовано кинув Вінчестер.