Глава 8: Хаос у їдальні та інші клопоти.

Глава 8: Хаос у їдальні

Ранок ще не закінчився, а я вже втомився. Виживання в дикій природі? Легко. Бій із Грімм? Немає проблем. Але вижити в одному приміщенні з Норою, яка приймає життєво важливі рішення щодо шкарпеток, і не збожеволіти — ось це справжній виклик.

Коли ми нарешті дісталися їдальні, там вже кипіло життя. Студенти заповнювали столи, їжа зникала з тарілок зі швидкістю, гідною бойового поля, а черга до роздачі рухалася так, наче там роздавали останній пайок у фортеці під облогою.

— Їжа! — Нора радісно здійняла руки вгору. — Готуйтеся, солдати! Наша мета — стіл біля вікна!

Рен лише зітхнув, але, знаючи, що сперечатися марно, попрямував за нею. Пірра, як завжди, виглядала спокійною, а я просто намагався триматися ближче до них, щоб уникнути випадкових сутичок із голодними студентами.

Щойно ми зайняли місця, до нас приєдналася команда RWBY. Ян була у своїй стихії — зручно розвалившись на лавці, вона жонглювала шматком бекону, поки Вайс намагалася зробити вигляд, що не бачить цього.

— О, Джоне, не забудь, ти винен мені сніданок, — солодко нагадала Пірра, злегка нахилившись до мене.

Я мало не вдавився власним тостом.

— Чекай… це було серйозно?

— Звісно, — вона невинно усміхнулася. — Я ж сказала.

Рубі, яка сиділа навпроти, швидко зацікавилася.

— О-о-о, що я пропустила? Джон щось накоїв?

Ян одразу вчепилася в тему.

— Та він, мабуть, увірвався в чиюсь кімнату, поки вона була в рушнику, так?

Моя вилка зависла в повітрі.

Пірра не відповіла, лише загадково усміхнулася, відкушуючи шматок яблука. Ян розсміялася і поплескала мене по спині.

— Серйозно, Арк, ранок ще не закінчився, а ти вже у центрі інтриг. Тримай так далі, і тебе будуть вважати серцеїдом Бікону.

Вайс скептично глянула на мене.

— Неможливо.

— Дякую, Вайс, твоя віра в мене просто безцінна.

— Завжди рада допомогти.

У цей момент Нора, яка досі мовчала, раптово підняла голову.

— Увага! Рішуче оголошую: ці млинці — найкраще, що траплялося зі мною цього тижня! — вона театрально підняла виделку. — А тепер… настав час битви!

— Битви? — перепитав Рен, уже передчуваючи катастрофу.

— Битви за останній шматок бекону! — І з цими словами вона різко потягнулася вперед.

Ян, яка була не менш рішучою щодо їжі, ухопилася за той самий шматок. Між ними зав’язалася боротьба, під час якої стіл захитався, а Блейк встигла вчасно відсунути свою тарілку.

— Ви обоє діти, — зітхнула Вайс, схрестивши руки.

— О, не будь такою суворою, Вайскімо, — підморгнула Ян. — Ти ж знаєш, що в їжі головне — пристрасть.

— Ага, так само, як і в бійках, — додала Пірра, кидаючи на мене короткий погляд.

Я зробив вигляд, що не помітив.

Сніданок у Біконі був не просто прийомом їжі. Це було випробування, соціальна гра і, як показав цей ранок, ще й потенційне поле бою. І я вже передчував, що наступні місяці будуть ще цікавішими.

***********

Стоячи біля реактивних шафок зі спорядженням, я оцінював свій меч і щит із легким скепсисом. Не те щоб вони були погані — просто… недостатньо функціональні. У світі, де зброя могла змінювати форму, стріляти, вибухати і використовувати різний пил, моє спорядження здавалося пережитком минулої епохи. Я провів пальцями по руків’ю меча, замислюючись над тим, які покращення могли б зробити його ефективнішим у сучасному бою.

— Невдоволений? — Пірра спокійно підійшла до мене, склавши руки на грудях.

— Роздумую, як його вдосконалити. Було б непогано інтегрувати пилові модулі або створити складну конфігурацію. Щось, що дало б мені більше варіативності.

Вона підняла брову, явно зацікавлена.

— Тобто твій щит, який трансформується в піхви для меча, тебе не влаштовує?

Я похитав головою.

— Ні, він хороший, але тут всі носять зброю, яка атакує з дальньої відстані, сберігає пил і в деяких навіть варить каву. Мені потрібно більше можливостей.

— Ти впевнений, що тобі варто щось змінювати? — Пірра нахилила голову, оцінюючи мою зброю. — Зрештою, не завжди має значення, що в руках, а як ти цим користуєшся.

— Дякую, мамо. — Я саркастично посміхнувся.

— Будь ласка, синку.

Я вже збирався щось відповісти, як раптом двері однієї з шафок відчинилися з різким звуком, і звідти буквально вилетіла Нора, приземлившись перед нами.

— ДЖОНЕ, ТИ НЕ ПОВІРИШ!

Я трохи відступив, підсвідомо готуючись до чогось вибухонебезпечного.

— Що цього разу?

— Я придумала, як встановити на твій щит ракетний прискорювач! Уяви: ти стрибаєш, активуєш щит, і БА-БАХ! Ти летиш, наче супергерой!

Я відчув, як у скронях починає пульсувати головний біль.

— Нора, ти розумієш, що ти буквально хочеш перетворити мене на снаряд?

— Ой, не будь таким нудним! — Вона підморгнула. — Якщо ракети працюють на танках, чому б не використати їх на щиті?

За моєю спиною почулося тихе хихотіння. Пірра, здається, отримувала неабияке задоволення від ситуації. У цей момент підійшов Рен, тримаючи в руках якісь деталі.

— Я вже мовчу про те, що Нора хотіла встановити це без твого дозволу.

— РЕН! — обурилася вона. — Ти ж мав зберігати це в секреті!

Я провів рукою по обличчю. Модифікація спорядження, безумовно, була хорошою ідеєю, але, здається, мені доведеться двічі перевіряти всі Норині покращення, щоб не закінчити десь у стратосфері.

Окрім роботи над щитом, я задумався над потребою в додатковій вогнепальній зброї. Гранати з пилу для різних ситуацій, можливо, щось компактне, на кшталт дробовика або пістолета-кулемета. Важливо мати запасний варіант на випадок, якщо меч не зможе вирішити проблему.

— Чому в тебе такий серйозний вигляд? — запитала Пірра.

— Думаю над тим, як не опинитися на орбіті після Нориних "удосконалень".

— Немає гарантій, що це спрацює, але ти можеш спробувати, — вставив Рен.