Глава 6: Новий день, старі проблеми

Мої очі розплющилися ще до того, як у кімнаті пролунав будильник. Рефлекси вимушено сформованого солдата — прокидатися зі світанком, оцінювати обстановку, бути готовим до дії. Тільки цього разу бойовий сценарій передбачав боротьбу не з ворогами, а з хаосом, що неминуче виникає, коли ти живеш із трьома іншими людьми в одному приміщенні.

І цей хаос не забарився.

— Нооооооора! — голос Рена був майже благальним, коли він різко відчинив двері ванної кімнати. — Це не може тривати годину!

— Це не просто душ, а ритуал очищення душі! — пролунала відповідь з-за дверей разом зі звуком плюскоту води.

Я підняв голову з подушки і глибоко зітхнув. Ну звісно ж. Що я ще очікував?

Пірра, яка сиділа на ліжку і вже встигла заплести своє волосся, лише посміхнулася.

— Ну, принаймні, у неї є ентузіазм, — зазначила вона.

— Якщо ентузіазм можна виміряти в літрах використаної води, то так, — пробурмотів я, підводячись. — До речі, нам варто розробити графік. Інакше ми будемо йти на заняття або мокрими, або з піною у волоссі.

Рен стомлено опустив плечі.

— Вже пізно, Джоне. Вона анархія у чистому вигляді.

Я хотів було відповісти, але мене перебив звук дверей, що відчинилися. Нора вийшла, загорнута у рушник, а її волосся парувало після гарячого душу.

— Тепер я повністю заряджена! — оголосила вона, викидаючи вперед кулак. — Ідеально почати день з гарячої води і холодного молока!

Я глянув на годинник. Якщо не поспішити, ми запізнимося на сніданок, а я не був упевнений, чи захочуть мої товариші відчути на собі наслідки Нори, яка не встигла з’їсти свій ранковий пайок.

— Добре, давайте рухатися. Пірра, ти наступна, я поки перевірю розклад.

— Дякую, Джоне, — посміхнулася вона і рушила до ванної.

Янтарний погляд Пірри зупинився на мені трохи довше, ніж потрібно, перш ніж двері зачинилися. Чи це я починаю шукати натяки там, де їх немає?

Тим часом Рен і Нора почали сперечатися про те, хто винен у тому, що шампунь тепер має запах вибухової карамелі. Нора бадьоро доводила, що "карамель — це запах перемоги", а Рен лише масажував скроні, явно сумніваючись у своїх життєвих рішеннях.

— До речі, — раптом сказала Нора, зловмисно звузивши очі. — Джоне, а ти чому такий червоний?

Я глянув на неї з підозрою.

— Я не…

— Ага, ясно. Тобі теж сподобався мій новий рушник, — вона ефектно зробила півоберт, демонструючи яскраво-оранжеву тканину, прикрашену блискавками. — Уяви, якби ми всі носили такі! Була б команда БУРЯ!

Рен глянув на мене, немов питаючи: "Ти теж це чуєш?" Я лише безпорадно розвів руками.

Я швидко перевірив свій комунікатор, намагаючись відволіктися. Розклад занять не виглядав страшним… поки я не побачив ім’я першого лектора.

Глінда Гудвіч.

Я знову зітхнув. Ну що ж, день обіцяв бути цікавим.

Здавалося б, після ванної катастрофи Нори цей ранок не міг стати ще більш хаотичним. Але, як виявилося, я недооцінив здатність долі підкидати випробування.

Я покинув кімнату, щоб привітати команду RWBY та запропонувати їм поснідати разом. Постукавши у двері, я почув швидкі кроки. Рубі відчинила їх і широко усміхнулася.

— О, привіт, Джоне! Ми якраз… еее… закінчуємо ранкову підготовку.

Я зазирнув через її плече — і мало не втратив дар мови. Кімната RWBY нагадувала нагадувала втілення хаосу.

-Е-м-м що ви зробили з саоїми ліжками?,- Я стояв у дверях кімнати, не вірячи своїм очам. Ліжко Рубі висіло на ланцюгах, повільно хиталося, як якийсь акробатичний тренажер. Я повернувся до Блейк — її ліжко стояло на книжках, наче це було найнормальніше рішення на світі.

Це що, експериментальний майданчик чи спальня?

На підлозі були розкидані одяг, книги, зброя й навіть кілька порожніх тарілок. Ян сиділа, закинувши ноги на стіл, поліруючи свої рукавички, Блейк мирно читала книгу, спокійно ігноруючи хаос навколо, а Вайс стояла в кутку, вочевидь, стримуючи бажання кричати.

— Ви… влаштовували тут філіал хаосу? — я обережно обвів рукою кімнату.

— Не починай, Арк, — роздратовано промовила Вайс, скрушно зітхнувши. — Я і так ледве тримаю себе в руках.

— Я лише хотів запропонувати поснідати разом, — я підняв руки в захисному жесті.

— Якщо ти не проти слухати, як Ян намагається жартувати між жуванням бекону, то ласкаво просимо, — Блейк навіть не підняла очей від книги, але я бачив, як куточки її губ смикнулися в легкій усмішці.

— Гей! Мої жарти чудові! — Ян схрестила руки.

— Так-так, — підтакнула Вайс. — Особливо про "палити справу", коли ти буквально спалила тостер.

— Це була наукова експериментальна перевірка граничної температури кухонної техніки! — обурилася Ян.

Я лише усміхнувся і повернувся до своєї кімнати, щоб швидше підготуватися.

Коли я підійшов до ванної, не почувши жодного звуку всередині, просто відчинив двері, намагаючись якнайшвидше розпочати свої ранкові процедури.

— Ой! — голос Пірри різко повернув мене до реальності.

Переді мною стояла вона, загорнута лише в рушник, з розпатланими мокрими пасмами, які спадали на плечі. Краплі води стікали по її ключицях, а пара, що ще залишалася в кімнаті, створювала майже ідеальну картину, ніби з реклами дорогого шампуню.

Я відчув, як мозок різко перегорів, а тіло автоматично виконало найрозумнішу команду.

— Вибач! — я майже вибив двері, вискакуючи назад, і притулився до стіни, відчуваючи, як жар піднімається до вух.

За дверима почулося тихе хихотіння.

— Джоне, ти завжди такий галантний? — пролунало звідти.

— Я… просто… я не знав, що ти там, — швидко виправдовувався я, хоча мій мозок кричав: Говори менше!

— Все гаразд, — відповіла вона з ледь помітною веселістю в голосі. — Але тепер ти мені винен.

— Винен? — я підняв брову, відчуваючи підступ.