Глава 3: Випробування продовжується

Ми просувалися вперед крізь густі зарості, коли Піра вказала на вузький, майже непомітний вхід до печери між корінням дерев.

— Це може бути коротший шлях до храму, — припустила вона, зупинившись.

Я обережно оглянув вхід. Відчуття небезпеки не покидало мене, але, зваживши всі варіанти, я кивнув. Час був ключовим фактором, і ми не могли дозволити собі обхідні маршрути. Крім того, ризик зустріти Грімм на відкритій місцевості був значно вищим.

Всередині панувала густа темрява, стіни були вологими, а повітря насичене запахом мокрого каменю та гниючого дерева. Флуоресцентний мох, що ріс на стінах та стелі, був єдиним джерелом світла. Ми рухалися обережно, уникаючи гучних звуків.

— Будь уважною, — тихо промовив я, пильно вдивляючись у темряву. — Ми не знаємо, що може ховатися в цих надрах.

Ми пройшли ще кілька метрів, коли під моїм черевиком щось глухо хруснуло. Я різко зупинився й нахилився. У моїй руці опинився уламок хітину, вкритий тонкими тріщинами. Відчуття холоду пробігло моєю спиною. Судячи з форми та товщини панцира, істота, якій він належав, була велетенською.

— Піра…

Я не встиг завершити попередження, як із глибини печери пролунав низький, загрозливий звук. Повітря стало важким, майже задушливим. Стеля здригнулася від потужного удару, і з темряви виповзло щось величезне й чорне. Пара червоних очей спалахнула в непроглядній темряві.

— Дезсталкер, — прошепотіла Піра, стискаючи спис. Її голос залишався рівним, але в ньому відчувалася напруженість.

На світлі відблиски лягли на масивний хітиновий панцир істоти, що повільно рухалася вперед, розгойдуючи свої величезні клешні та готуючи хвіст із отруйним жалом до атаки. Його габарити значно обмежували нашу маневреність у вузькому просторі.

— Ми не можемо відступати, — промовив я, аналізуючи ситуацію. — Якщо відкриємо йому свої спини, нам кінець. І я не думаю, що ми зможемо втекти.

Дезсталкер несподівано кинувся вперед, змусивши нас різко розбігтися. Його клешня врізалася в землю поруч, підкинувши уламки скель. Я спробував ухилитися, але нестача координації дала про себе знати — тіло не встигло зреагувати так, як я звик у своїх думках. Камінь влучив у моє плече, змусивши мене похитнутися.

— Джоне! — крикнула Піра, використовуючи свій магнетизм, щоб спробувати відтягнути клешню монстра вбік. Це дало мені кілька дорогоцінних секунд.

Я стиснув руків'я меча. Він здавався незграбним у руках — не тим інструментом, яким можна впоратися з такою загрозою. Але іншого вибору не було.

Дезсталкер знову атакував, його хвіст розрізав повітря. Я кинувся вбік, але навіть з аурою відчув, як його удар пройшов занадто близько. Я впав на коліно, намагаючись швидко оговтатися.

— Нам потрібно знайти слабке місце, — сказав я, приховуючи втому.

Піра, здається, вже зрозуміла це. Вона зробила швидкий випад, її спис ковзнув по хітиновій броні, не залишивши жодної шкоди. Дезсталкер зреагував блискавично — він ударив клешнею, змусивши її відступити.

Я зціпив зуби. Моє тіло не відповідало моїм очікуванням, але розум залишався ясним. Я бачив вразливі місця Дезсталкера, розумів його патерни атаки, але мої рухи залишалися повільними.

— Піра, заманюй його ближче до стіни! — крикнув я, намагаючись використати оточення.

Вона кивнула і почала рухатися вбік, змушуючи Дезсталкера слідувати за собою. Я ж тим часом намагався знайти точку для атаки.

Я зробив спробу атакувати — цілячись у суглоб на його задній нозі, але моя рука здригнулася в останню мить, і меч лише ковзнув по панциру.

— Не поспішай! — вигукнула Піра, ухиляючись від чергового удару хвостом.

Вдруге я не схибив. Коли монстр знову підняв клешню для удару, я скористався моментом і вдарив у те ж місце. Цього разу меч увійшов глибше, і Дезсталкер видав моторошний звук.

Піра скористалася шансом. Вона зібрала всю свою силу і метнула спис у відкритий суглоб передньої лапи. Дезсталкер похитнувся, але все ще був небезпечним.

Бій тривав ще кілька напружених хвилин. Дезсталкер не здавався, його атаки ставали ще лютішими, змушуючи нас витрачати останні сили на ухилення. Лише коли ми завдали ще кілька точних ударів по суглобах, його рухи сповільнилися.

Останній удар я завдав уже майже інстинктивно — направивши весь залишок сил у пронизливий виплеск атаки по його шиї. Дезсталкер ще раз завив, перш ніж його тіло розсипалося в чорний попіл.

Я похитнувся, ледве утримуючись на ногах. Піра підбігла до мене, її очі все ще були напруженими.

— Ти цілий? — запитала вона, переводячи подих.

Я кивнув, витираючи піт із чола. Мій розум був гострим, але тіло… тіло ще далеко не відповідало цим очікуванням.

Попереду виднівся вихід із печери. Ми виграли цей бій, але я знав — мені ще доведеться навчитися жити в цьому новому тілі, перш ніж я зможу бути задоволеним своєю силою.