Глава 2: Перші кроки

Залишкове тепло пробудженої аури ще відчувалося у кожному русі, коли ми з Пірою просувалися крізь густий ліс. Мої думки металися між відлунням минулого життя та незворотною реальністю цього світу. Проте часу на роздуми не було — ми були в самому серці Смарагдового лісу, де на кожному кроці чикала небезпека.

— Ти вже відчуваєш свою ауру? — запитала Піра, не зупиняючись.

Я ледь помітно кивнув. Відчуття енергії було ще новим для мене, але зараз не було можливості повністю його осмислити. Попереду чулися звуки битви — ревіння Грімм, вигуки студентів, гуркіт зброї, що стикається з кігтями монстрів.

— Іде іспит, — промовила Піра, стискаючи спис у руках. — Потрібно виконати наше завдання якомога скоріше.

Я насупився, розуміючи, що наступні кілька годин будуть вкрай складними. Попереду нас почулося виття і хрускіт гілок, після чого із заростей вискочила група Беовульфів. Чорні, моторошні силуети з червоними очима та білими кістяними масками, що світилися жадобою крові.

Я швидко оцінив ситуацію, адже бій — це не просто хаотична різанина, а контроль простору, аналіз противника, розрахунок рухів. Інстинкти, доповнені знаннями з мого попереднього життя, підказували, як діяти.

— Піра, я блокую, ти атакуєш, — промовив я спокійно, дістаючи меч та розкладаючи піхви меча в щит.

Вона здивувалася, але радісно кивнула, прислуховуючись до моїх команд. Я більше не був тим невпевненим хлопцем, якого вона знала.

Перший Беовульф кинувся на мене, роззявивши пащу, але я вже рухався. Удар його пазурів прийшовся на мій щит, і я відчув, як аура поглинула більшу частину імпульсу. Не чекаючи, я різким рухом відштовхнув звіра, даючи Пірі можливість завдати удару. Її спис блиснув у повітрі, пронизуючи Грімм у серце. Монстр розсипався в попіл.

Але часу на відпочинок не було. Ще три Беовульфи оточували нас, рухаючись півколом. Я зробив крок назад, підлаштовуючи позицію під захист Піри.

— Вліво, швидко! — наказав я, помічаючи, як один із монстрів готується до стрибка.

Піра різко відскочила, і я підставив щит, блокуючи атаку. Грімм відскочив назад, випустивши низьке гарчання. Я скористався моментом і, перекотившись убік, наніс рубаючий удар мечем по його шиї. Ще одна тінь розчинилася в повітрі.

Двоє залишилися. Вони вже не кидалися бездумно, а кружляли довкола, ніби оцінюючи ситуацію. Я чітко бачив їхню тактику — вони чекали, поки ми зробимо помилку.

— Піра, одночасний випад! — кинув я, стискуючи рукоять меча.

Вона кивнула, і ми одночасно кинулися вперед. Її спис вп’явся в грудну клітку одного з монстрів, а мій меч розсік шию другого. Обидва Беовульфи зникли в повітрі, залишивши за собою лише чорний пил.

Я перевів подих. Тіло горіло від напруги, але розум залишався ясним. Це був не просто хаос бою, це була впевнена, виважена боротьба.

— Це було… вражаюче, — пробурмотіла Піра, знову оглядаючи мене так, ніби бачила вперше.

Я знизав плечима.

— Це було необхідно. Ми не можемо гаяти час.

Вона кивнула, і ми швидко рушили далі. Попереду виднівся храм, місце, де знаходилася реліквія. Але, як підказував досвід, це було ще не завершення випробування. Навколо нас ще ховалося чимало загроз.