Глава 6

Я проснулась від гудків будильника і зрозуміла, що я добряче проспала. У мене залишилося лише пів години, щоб зібратися. Тому я швидко побігла в душ. Одягла я джинси- банани, білу сорочку, шкірянку, кросівки, зав'язала тугий хвіст, макіяж майже не наносила, оскільки часу не було. За останній тиждень я дуже схудла. Це все через стрес і нерви. І ще я погано харчуюся: один раз в день, інколи два. Потрібно взятися за своє харчування, ато ще погано стане.

Через те, що я проспала, у мене не було часу поснідати. Я засмутилася, адже дуже хотіла побачити Томі.

І коли я встигла так в нього закохатися? Цікаво: він відчуває до мене те саме, що і я до нього? Чи для нього ми просто друзі? От якби ми з ним проводили більше часу разом, то я б дізналася, що між нами. Але чомусь нам завжди щось мішає. Або хтось.

Я швидко побігла в університет. В коридорі було багато студентів і всі вони дивилися на мене. Ну звісно, після вчорашніх подій ще би не бути в центрі уваги. Я не звертала уваги на насмішки інших, тому швидко пішла в потрібну мені аудиторію. 
Як мені не дивно, мої одногрупники теж сміялися з мене. Єдине, що мене заспокоювало це те, що Лара не сміялася з мене, як минулого разу. А на інших мені було все одно. Моніки не було на цій парі. Я цьому зраділа, адже мене ніхто не чіпатиме.

Пара пройшла доволі спокійно. Це була лекція з менеджменту. Люблю цей предмет. Я навіть не помітила, що пара закінчилася так швидко, я б ще слухала викладача.

Після пари до мене підійшла Лара і запропонувала піти в столову. Я не дуже хотіла туди йти, адже мені зразу згадалися минулі події в тому місці, після якого мене відправили в кабінет до декана.

Але я була дуже голодна. Я ж не їла ще сьогодні нічого. Тому трішки повагавшись, я таки пішла зі старостою в столову. Тим більше нам потрібно зробити презентацію на наступний тиждень. От і обговоримо всі деталі. В столовій я замовила собі картоплю фрі і апельсиновий сік. Лара взяла бургер і колу.

Ми сіли за столик, обговорили всі деталі презентації, також поговорили трішки про нас. Лара доволі мила, хоч і має характер стерви. Але є в ній щось таке, що притягує.

Поївши, ми направилися в іншу аудиторію на пару. Але тут мене чекав сюрприз в коридорі. Дуже неприємний.

На всіх стінах коридору були розвішані мої фотографії. Вчорашні фотографії, де я в одному рушнику. 
Всі студенти сміються, це так тисне на голову. Я себе відчула, ніби якась комашка, а біля мене велікани, які можуть розтоптати мене. На душі стало неприємно. Я вже відчуваю, як сльози виступили на сльозах. Але ні, не цього разу. Я не плакатиму більше біля них.

- Еля, мені шкода,- все що могла сказати Лара, яка стояла біля мене

Я нічого їй не відповіла, лише подивилась на неї дуже жалюгідним поглядом. Дівчина взяла мене за руку. Мені було приємно отримати від неї таку підтримку. Та як тільки на горизонті з'явився король університету, Лара тут же відійшла.

Боягузка, подумала я. Але не засуджувала її. Адже на її місці так зробив би кожен. Ніхто не піде проти Майка.

От він наближається. Я вже відчуваю, як моє серце стукає. Мабуть не одна я, а всі студенти в коридорі чують моє серцебиття. До біса гарний, такий гордий, нахабний, не йде, а пливе. Всі дивляться на цю картину, як він підходить до мене. У мене всередині все завмерло, застигло. Чому поряд з ним я стаю як сама не своя. Я йому і слова вимовити не можу. Ненавиджу себе за це. А він все йде, повільно, насолоджується своєю величність, силою, владою. Відчуття, ніби він підійде і розтопче мене, знищить. Страшно стає, починає трясти, мурашки по тілу. Що ж буде? Що він зробить зі мною?

От він підходить все ближче і ближче. І от він стоїть біля мене, на відстані однієї руки. Я в передчутті, що ж буде? Я знаю, що щось станеться, він не може так просто пройти, нічого мені не зробивши. Це не в його стилі.

-Я тепер боюся, що в університеті з'явився хтось популярніший за мене,- кидає Майк, з високомірною посмішкою на вустах 
- Заздриш?- все що змогла відповісти я
- Пхахахах, ви це чули?,- регоче і звертається до всіх. Як же мене бісить, коли він привертає увагу. Він просто не може жити без визнання інших, що він найкращий. Ну що сказати- лицемірний самозакоханий ідіот.- Тут нема чому заздрити, бути посміховиськом - точно не те, про що я мрію 
- Чорний піар- теж піар,- тихо, майже шепочу я, але він почув
- Не сміши мене, я впевнений, що ти вночі плачеш як мала дитина, я впевнений, що ти боїшся всього, що рухається. Ти й слова мені сказати нормально не можеш
-До тебе говорити- як до стіни,- не знаю, звідки в мене з'явилися сили щось йому відповісти. 
Його моя відповідь добряче розізлила. Я бачу як його погляд міняється. Він точно не очікував, що я щось відповім йому. Та я й сама не очікувала, що тут казати.
- Закрий свій рот!,- просто кричить мені,- ти тут ніхто, запам'ятай це, просто нездара, яка вилетить звідси. Знаєш чому ти ще досі тут? Тому що мені скучно. А знущатися з тебе- це єдине , що мене розважає. Ти ще маєш мені подякувати, що досі вчишся тут. Але це ненадовго, я тобі це обіцяю.

Після цих слів Майк відходить від мене, зриває зі стіни мою фотографію, вириває в якогось студента маркер і на моїй фотографії великими літерами пише "ПОВІЯ". Після чого починає дико сміятися і кричати до мене, що я повія. Звісно ж його підхоплюють інші. Під крики студентів я скоро забігаю в туалет. Там я вже не могла стримати свої емоції. Я просто плакала. 
В той же час, у вбиральню заходить Моніка. Звідки вона взялася? Її не було на парі. Прийшла познущатися. Ну звісно.
- Я надіюсь, що після цього ти зникнеш з цього універу,- єхидно сказала вона
- Тільки після тебе,- мені набридло бути слабкою, хочеться поставити їх всіх на місце 
- Думаєш геройка? Пхах, та ти ніхто. Я буду ради подивитися, як моя мама виганяє тебе з команди, повір, я це влаштую.
- Ти тільки ти і можеш , що робити дурні погрази і прикриватися кимось. Та ти сама нічого не варта,- крикнула я і одразу ж пошкодувала