Від лиця Евеліни

Сьогодні понеділок. Отже час іти на навчання. Всі ці останні події просто відібрали у мене сили. Бажання іти в університет не було взагалі. Не хочеться дивитись на тих людей, які приносять мені лише одні страждання і сльози. 
Хоча сьогодні погода була дуже хороша. Сонце яскраво світило, легенький літній вітерець розвіював довге волосся, пахло літом, хоча надворі був вересень. Але я не мала жодного бажання висовуватись надвір. Але потрібно. Навчання пропускати не можу, адже я так довго чекала на таку можливість. Зібравши всі сили в купу, я таки пішла збиратися в універ. Одягла я звичайні джинси і чорну футболку, заплела хвіст, взула кеди і побігла на навчання. Сьогодні не мала апетиту, тому не заходила в кафе, щоб поснідати. Хоча мимоволі навіть пошкодувала, що не зайшла, адже усмішка Томі могла б підняти настрій. 
Нічого, зайду після пар.

От я і прийшла в університет. Перша пара пройшла доволі спокійно. У нас була лекція. Відсидівши півтори години, я вирішила піти в столову, адже я ще нічого не їла сьогодні.
І яким же було моє розчарування, коли я побачила тих, кого так не хотіла. Джені, Моніка, Майк,Джек. Майже всі в зборі. Я до останнього надіялася, що вони мене не помітять, але не так то було. 
Першою мене помітила Моніка. І глянула таким противним поглядом, ніби я у неї мільйон доларів вкрала. Я досі не розумію, чому вона мене так недолюблює. Спочатку я думала, що можливо це через навчання, але як виявилося, їй наплювати на універ і на бали. Вона сюди ходить, щоб розважитися. 
- Опа, дивіться хто прийшов,- крикнула на всю столову Моніка. Всі одразу ж подивилися на мене, мені стало не по собі від такої кількості поглядів у мою сторону. 
В цей момент до мене підійшов Майк і вхопив за руку, вище ліктя. Я відразу відчула дикий біль в руці.
- Я тобі казав не суватися сюда...то якого чорта ти тут робиш? Якщо ти думаєш, що я жартував, що ти вилетиш звідси, то ти дуже помиляєшся,- дуже злим голосом, майже кричав Майк, в його очах просто парувала злість та лють.

Я не на жарт злякалася. Мені ще ніхто в житті не робив таких погроз, та і не тільки таких, мені ще ніхто в житті не погрожував. Я очікувала найгіршого. Думала, що він мене вдарить або обіллє чимось, або висипле свою їжу на мене....в думках я прогортада собі найгірший сценарій розвитку подій.
- Я не розумію, чому ти так ставишся до мене? Що я зробила тобі такого? 
Якщо це все через те, що я вилила колу на тебе- то  вибач! Я була на емоціях. Дійсно не думала, що так зроблю, - тихо відповіла я, але він все почув. Не знаю для чого я вибачилась перед ним, просто стало страшно.
- Ти вибачаєшся?,- не зі здивуванням , а з презирством запитав хлопець,- послухайте всі,- тут він відпустив мою руку і я відчула, що завтра там буде синець. Я не знала, що він зробить далі, тому просто спостерігала за ним

- Оця от нікчема хоче вибачитися переді мною. Але ж ви всі знаєте, що я ніколи і нікому не вибачаю,- тоді він підійшов до мене ближче,- тому засунь свої вибачення собі в одне місце.

Я просто стояла і дивилася очима повними страху, нерозуміння та здивування на цього монстра, тільки так я можу зараз його назвати.

-Але ж я.., -хотіла сказати я , але Майк перебив мене 
-Опозорила мене привселюдно,- продовжив речення хлопець, - тому тобі кінець, невдахо
-Невдаха, нікчема, позорисько...,- почали кричати всі навколо, а Майк стояв і гордився собою, ніби він виграв Другу світову.

Сльози покотилися по лиці. Я всілякими способами намагалась їх стримати, але не змогла.
В цей момент заходить одна з викладачок у столову
-Що тут таке відбувається?-крикнула викладачка з вищої математики

В цей момент Майк просто бере піднос з їжею і висипає на СЕБЕ. 
Щоо? Що він в біса таке робить? Який у нього план?

-Бачите, місіс Кларсон, оця от новенька перевернула на мене свою їжу СПЕЦІАЛЬНО,- противно підлизуючись до викладачки сказав хлопець,- раніше у нас ніхто не дозволяв собі такого робити.

- Міс Евеліно, пройдіть будь ласка зі мною,- сказала викладачка

Сказати що я була в шоці- це нічого не сказати. Я і близько не могла подумати, що такий , на вигляд, дорослий хлопець зробить таке, так підставить мене і буде підлизуватися до викладачів. Майк опустився в моїх очах нижче землі. Він для мене перестав існувати як людина. Це просто бовдур, самозакоханий мажор, який думає, що все тут належить йому. А найгірше те, що я нічого не можу зробити. Я не можу постояти за себе. Хто я, а хто він? Він лице універу, копітан баскетбольної команди, старанний студент, а я просто дівчина з України, яка мріяла вчитись у цьому вузі. Кому ж повірять викладачі? Ясно, що не мені.
- Але це не я,- намагалася виправдатися я
- Евеліно, я повторювати не буду,- сказала викладачка

У мене не залишалося вибору. Я пішла за Місіс Кларсон в деканат. Наш декан був хорошою людиною. Містер Фрідман любив свою роботу і ще більше любив цей університет і студентів. Всі знали його як добру людину.

Місіс Кларсон розповіла декану всю історію, що "сталася" у столовій і вийшла з кабінету.
-Міс Евеліно, я не знаю, що там у вас сталося, але це не означає, що потрібно висипати їжу на інших. Це їжа за рахунок університету, а гроші нам спонсорує батько Майка. Будь це хтось інший, вас сюди б не покликали. Тому я вас попереджаю, не стикаєтеся з ним. Для вас це погано закінчиться. Це я вам не погрожую, а навпаки допомагаю.
- Але я нічого не зробила
- Можливо і так, але для мене це не має значення, тим більше до мене вже надходили скарги на вас від інших студентів, тому попрошу вас подумати про свою поведінку,- вже більш злим голосом промовив декан
- Що? Скарги на мене? Але хто?,- здивовано, підвищеним тоном сказала я
- Я не маю права розголошувати це. А зараз у мене ще є справи, тому можете бути вільні, але подумайте про те, що я вам сказав,- наостанок додав декан 
Вийшовши з його кабінету, я була просто шокована. Як так? Невже ті , хто мають гроші мають і владу тут? Що ж це за несправедливість така? 
Я довго відходила від розмови з містером Фрідманом. І досі не могла зрозуміти, хто це скаржиться на мене. Хоча догадуюсь. Є чотири персони,які мене м'яко кажучи недолюблюють.