4 Розділ

Мефодій

Чесно, мені давно не було так добре і спокійно. Нехай і в образі кота, але все ж. Ніхто не ганяє, годують і не істерять більше деякі особливо обдаровані пані. А зараз, лежачи біля Русі, я раптом подумав, як мені поруч з нею добре. От би так завжди.

І заснув. Оттямився я, бо хтось заверещав мені прямо на вухо.

— Чого ореш, дуре? Вгамуйся! — гаркнув я на неї.

Але мене зіпхнули з ліжка і тільки потім запитали:

— Мефодію, це ти? — прозвучало з сумнівом.

Відкрив очі.

— Оце так! Ура-а-а-а!

У дзеркалі біля ліжка я побачив себе колишнього. Як я сумував за своїм людським тілом! Розчаклувала, ця відьма мене все ж таки розчаклувала!

Подивився на Русю, вона теж посміхалася. Але в очах був смуток.

— Русю, що не так?

— А, та нічого! Тепер ти можеш повернутися до себе додому, я за тебе рада! — і обійняла мене.

— Так, можу. І думаю, повернуся прямо зараз! Не буду тебе більше обтяжувати! Бувай!

***

Руся

Я і слова не встигла сказати, як він зник. Ніби і не було його зовсім. Ну і гаразд, я і сама добре жила. Буду і далі так жити. Нехай на душі і сумно.

Ні через тиждень, ні через місяць, ні через три цей гад не повернувся. А я тим часом усе більше за ним сумувала. Не знаю як, але за один день він зумів зробити так, що я сумувала за ним цілий рік.

Але ось настав 31 грудня знову, я якраз чекала батьків у гості на свято. Так, за цей рік я змінила свої переконання. І тепер теж буду святкувати Новий рік.

Аж раптом у двері задзвонили. Нічого не підозрюючи, я пішла відчиняти. Відчинила і застигла. Біля входу стояв він, мій Мефодій.

— Привіт, Русю!

— Мефодію! — і я обійняла його. — Мій улюблений кошак! Ти де був?

— Це вже не важливо. Важливо те, що я за тобою сумував і хочу тепер вічно бути поруч! Впустиш?

— Хм, навіть не знаю, — подивилася на нього з сумнівом. — А ти більше не втечеш?

— Ні, чесно-пречесн

о! — і обійняв. — Мур!