3 Розділ

Десь через дві години…

— Ей, Ячадо, дуй сюди! — крикнула я з коридору.

Хоч як це дивно, але я захотіла піти в магазин і купити щось смачненьке, а заодно й новому балакучому вихованцеві прикупила багато цікавих дрібничок.

— Я не Ячадо! Мене Мефодій звати! — ображено пробурмотіли у відповідь.

— Ага, Мефодій значить. І звідки ти тільки звалився, котяро? Невже з Місяця? — сказала я, роззуваючись. — Мене, до речі, Руся звати!

— Не з Місяця, а від бабки Йожки. Досі голова болить через цю старуху!

Подивилася на кота і посміхнулася.

— Так ось як виглядає наживо Йожчин кіт! Смішно, а я собі по-іншому уявляла. А хоча…

Я вирушила на кухню, і кіт пішов за мною.

— То навіщо ти мене кликала? — по дорозі запитав кіт, з цікавістю на мене дивлячись.

— А ось за цим, — я поклала на підвіконня спеціальний м'який килимок для кішок. — Тепер будеш спати тут. Але врахуй: у туалет потрібно ходити у ванній кімнаті.

— Та зрозумів я, зрозумів. Не маленький!

Я розклала всі продукти по місцях і сіла на сидіння навпроти кота.

— А тепер розповідай, як ти потрапив сюди і чому можеш розмовляти?

І він справді розповів. Виявилося, що він навчався на некроманта і вирішив перед іспитом потренуватися, але не розрахував силу і оживив усе кладовище, а там якраз ця бабка Йожка була. І вирішила вона його покарати за те, що він зробив. Перетворила на кота і змусила виловити всіх мишей, що оселилися в неї в теремочку. Ну, він усіх і виловив. Ось тільки назад його ніхто не розчаклував, а викинув в інший світ. Пізніше його знайшли мої батьки і вирішили подарувати мені.

— Так, справи, однак. І що тепер робитимеш?

— Не знаю. Якби я був людиною, я б зміг повернутися додому, але коли я в такому вигляді, моя магія не працює.

— Ну, якщо не можеш повернутися, значить, будеш жити в мене! — посміхнувшись, я погладила кошака, намагаючись його підбадьорити.

Через пів години…

Я поклала в пральну машину речі і, натиснувши кілька кнопочок, запустила. У цей же час я почула, що на кухні щось відбувається. Заходжу туди, а там… Мефодій взяв курячу ніжку з холодильника і, поклавши на тарілку, що вже була в мікрохвильовці, закрив мордою дверцята і носом натиснув час підігріву. Дивний він якийсь. Занадто швидко пристосовується до квартири, чи що.

А ще він дуже сумний. Не знаю, як я це зрозуміла, але він однозначно сумний. Не люблю сумних створінь. А отже, потрібно переключити його увагу на щось інше.

— О, Мефодію, ти розігрів мені курячу ніжку! От спасибі!

Але не встигла я й доторкнутися до ніжки, як цей кошак узяв її і почав оскаженіло запихати шматочки м'яса собі в рот. Не пережовував він взагалі. А просто запихав усе м'ясо за щоки, чим викликав у мене нові напади сміху. Ось я трималася чесно, але коли кіт із набитим ротом сказав:

— Чого дивишся? — я просто заіржала.

— Ой, не можу! Ти б хоч прожував спочатку!

Фіркнувши, кіт пішов з кухні. Я простежила за ним і почула, що пральна машина перестала працювати, видавши при цьому характерне пищання.

Поки я забирала одяг і розвішувала його на балконі, Мефодій увімкнув телевізор у моїй спальні і почав дивитися якусь передачу. Я зайшла в кімнату, а він лежить і ірже.

Зігнала його з ліжка.

— Чого дивишся, у тебе між іншим власна лежанка є, — ображено фіркнувши, кіт демонстративно пішов на кухню.

Звідти я почула шурхіт і котячі лайки. Схоже, хтось не зміг із першого разу вилізти на підвіконня.

Коли Мефодій зайшов, старанно тягнучи свою лежанку, я зробила вигляд, що зосереджено дивлюся комедійну передачу. І тут це диво зробило те, чого я ніяк не очікувала. Він витягнув килимок на ліжко, ліг на нього і далі почав дивитися те, що йшло по телевізору.