4

Світає. Вона знову не спала. Асенефа мати двох дітей. Вона сильна, молода, розумна. Але вона боїться. Боїться за свого чоловіка. Переживає за нього.

Відданість Йосифа змушує боятися. Бо ж не всі вірять у його щирість. Не кожен хоче бачити в ньому друга. Не кожен. Навіть сам фараон іноді скоса поглядає на успіхи свого міністра.

Вона боїться. Вона знає, що життя підступне. Вона усвідомлює, що її чоловік, її опора, не завжди зможе бути на висоті. Він же лише людина. Навіть якщо його веде сам Бог. Тому вона переживає.

Світає. Вона знову зустрічає ранок сама. Її коханий вже давно у справах. Він зранку до пізньої ночі мечеться від одного міста до іншого. Вислуховує всіх. Проводить прийоми. Слухає донощиків. А ще кожен вечір зустріч з фараоном.

Але вона не каверзує. Ні. Вона знає, що все це заради них. Заради їхніх дітей. І дітей всіх людей, котрі живуть у цій землі. Вона бачить роботу свого чоловіка. І оцінює її. Вона молиться богові. Його Богові. Тому Богові, про котрого вона так мало знає. Але разом із тим, котру тепер так довіряє. Довіряє, бо бачить як він веде її чоловіка.

Вона просить Його, Бога змінити свій гнів на ласку і дати нарешті урожай. Вона готова на все заради цього. Аби бодай хоч трошки полегшити, бодай якось вплинути на ситуацію.

Ранок. Він приносить свої турботи. І в кожного вони свої. Асенефа доглядає дому. Вона кожного дня робить усю домашню роботу разом із служницями. Вона не хоче ніжитися. Вона ж мати. Вона ж жінка. Вона дружина.

Асенефа вийшла у двір. В домі було тихо. Слуги лише починали вставати. Батька в домі теж не було. Він ще удосвіта пішов по справах. І знову цілий день буде просиджувати в бібліотеці і вичитувати щось зі старих рукописів. Знову прийде втомлений аж під вечір. І тихо порине в солодкий сон.

О, як давно вони вже не говорили так як колись. І тепер вона згадувала, як ще будучи дівчуром ходила з батьком. Там, вона сиділа за великими колонами і слухала про що говорять жреці. Або читала щось. Асенефа знала достатньо для свого часу. Вона любила вчитися. Це передалося їй від матері. Покійна мати теж була розумною жінкою. Вона також походила з жрецького роду. І отримала відповідну освіту.

– Пані – почулося позаду. Асенефа аж здригнулася. Вартувало їй на мить полинути думками у дитинство, як знову треба повертатися.

– Моя пані – продовжувала молода служниця – Ваш батько просив передати вам, що вони з вашим чоловіком повернуться після полудня. Трошки скоріше. Може буде хтось із гостей.

– Добре Аніт. Думаю треба приготувати сьогодні щось краще. Надіюся, що у нас сьогодні буде спільна трапеза.

– Було б добре. Бо молода пані так самотньо цілими днями ділить тишу з нами.

– Той що. Мене це цілком влаштовує Аніт. Крім того, я знала за кого виходила заміж. Тож не маю права нарікати ні на що.

Вона підійшла і сіла на ложе. Асенефа думками полинула у ту мить, коли вона вперше побачила Йосифа. Це було багато років тому. А вона сама ще була дуже юна.

Ці спогади були такими світлими. Такими чистими. Такими бажаними.

– Так. молодий пан дуже розумний. Він дуже хороший. І добрий.

– Аніт, той, хто багато в своєму житті пережив – знає ціну всьому. Зараз тобі це важко зрозуміти. Але колись ти це усвідомиш.

– Можливо. То я накажу приготувати що лише можна найкраще.

– Колись, як все це закінчиться ти зможеш піти.

– Ви проженете мене геть?

– Зовсім ні. Мій чоловік пообіцяв тобі дати трохи грошей і відпустити з миром. А зараз, поки така біда тобі тут безпечніше.

– Я…я…

– Мовчи Аніт. Радість, і сльози треба вміти маскувати. А ще, тобі було б добре у вільний час згадувати все те, що ми з тобою вчили. Пам’ятаєш?

– Так. Пам’ятаю – з сумом відповіла дівчина.

– Не журися. Ніхто не знає зранку, що його чекає вечором. І лягаючи спати ти не знаєш чи встанеш.

Це була правда. І цю правду вона пізнала багато років тому, коли одного ранку її мама не встала. Це стало для дівчинки переломним моментом. Від тоді Асенефа дивилася на світ іншими очима. Життя для неї означало мить – тут і зраз, котрі переходять в нове, незвідане завтра.

Як і кожна єгиптянка, Асенефа вірила в загробне життя. Але воно не давало ніякої перспективи зустріти там рідню. Це радше було штампом, який слід було прийняти на віру. І не ставити собі лишніх запитань.

У вечері додому прибув Йосиф з Клідом, Архандром та ще кількома своїми радниками. Вісі вони були втомлені, голодні і в пилюці.

Клід сильний, коренастий, міцний. Він випромінював собою всю міцність війська, котре очолював У нього була світла шкіра і густа борода. Це був старий вояка. Але й разом із тим розумний. Він добре знав свою справу.

На відміну від нього Архандр був високий, стрункий, м’язистий. Це був чоловік у розквіті сил. Архандр був на половину єгиптянином. Його батько був гіксосом. Чорне, рідке, довге волосся  така ж рідка борода виділяла його з решті.

Слуги швидко подали їх умивальні з водою. Нарешті, після довгого виснажливого дня вони могли трохи збадьоритися прохолодою. Після того усі пройшли в залу де на них уже чекала трапеза.