Кінець початку

Наближалося 50-річчя зі встановлення доби Руїни на землях Чорнокровних.

Ця ніч. 

Рівно о четвертій ранку.

Історія циклічно повторилася.

....

Довкола палало. Вогняними барвами вкрилося все волошкове суцвіття. 

Схиливши голову, дівча стояло мертво, наче щойноскам'яніла статуя. Двоє братів із жахом підбігли до сестри.

– Миросю, що трапилось!! 

– Дай відповідь!

*Вщух*

Брязкіт меча і миттєвий удар у живіт Бернарда, а потім Генадія. 

Перед тим, як впасти додолу, їм довелося вгледіти щиру велику посмішку чорта.

– Ваша сестра померла при народженні. А я Йоронна!!ХАХА!

.....

– Патриціє!

– Дитино, що ти коїш! – з жахом говорить жінка. Руки трясуться, ноги підкошуються, вона падає й повзе до кутка кімната, як загнана тварина у пастку. 

– Це відплата, Патриціє, від Йоронни. Тієї скотини, для якої ти готувала страту з ланцюгами! 

*Вщух*

– Так, друга відрубана голова. Лишилась ще одна, хєхє 

З диявольською усмішкою Мирося почимчикувала до головної частини палацу вирізати останнього з членів поважної родини...

.....

Усе повторюється.

.....

Імператора тримають двоє солдатів, прихиливши його голову до холодної підлоги, вкриту сажею.

– Альберте квітучого сонця. Це відплата. Ти ж сам казав, що за сім'ю варто вбивати, чи не так?

Його очі розгублено дивилися на ту дівчину, яку він роками називав любою донечкою. 

Тепер перед ним справжнє чудовисько з янгельським личком та волоссям, що безсоромно посміхається йому в обличчя, дивлячись згори.

– Як?...Як ти можеш бути настільки лихою, дитя?...

– Я?! На відміну від тебе, я досі людяна. Калічу тебе не перед жителями, присоромлюючи, а тут, у твоєму домі.

Встромивши меча в живіт, вона прошепотіла на вухо:

– Тепер до кінця вічності думай, кого ж насправді ви породили, Волошкове суцвіття....

....

Ми залишимо від цього палацу одне суцільне сіре місиво. Чи не так, Зіґфріде?

– Щоб ти з ним і згоріла, Йоронна!

– Не переживай, я вже горіла. До зустрічі в пеклі, Зіґфріде!

....

....

– Нарешті. – вдихнувши на повні груди мовила Йоронна: – Смог. Запах цілковитого згарища. 

– Ось воно. Пекло.

– Дві години кровожерливих вбивств у вогні. І все. Двостолітньої історії цього місця як не було, – з легкою усмішкою дивиться Олешко на захоплену Йоронну.

– Досить. Понасолоджувалися краєвидами, тепер час відбудовувати наш милий Чорнокрай.

– Уперед до зірок!

– Зенику, замовкни!

– Хє-хє...

..........

.......

....

..

.