План втечі з божевільні

– Гей! Руки прибрав від нашої сестри! – Генадій гостро відштовхнув невідомого.

– Яке право ви так безсоромно торкаєтеся імператорської влади?! – Бернард пригорнув сестру до себе.

"Ні, цього разу ви не відберете їх у мене!"

– Генадіє, Бернарде, все гаразд. Це мій давній товариш-аспірант із академії, який допомагав вчителеві з історії. Він не чужа людина.

Повільно повернувшись до нього, каже: – Пройдіть зі мною, шановний. Я маю до вас питання стосовно історичної документації в нашій бібліотеці.

– А як же свято, сестричко? Воно ж для тебе!

– Не дуйся, Генадіє. Я приєднаюся до вас пізніше. Гарного дня.

Дорога до кабінету Мирослави була оглушена мовчазним тріпотінням їхніх сердець. 

"Щомиті я оглядаюся. А раптом мені паморочиться. А раптом це знову марення від розпачу?"

Пошепки позаду лунає голос:

– Не хвилюйтесь, панно. Я поруч...

....

Як тільки двері замкнулися, чоловік став на коліна перед нею, а вона повернулася і впала навколішки.

*Всхлип*

Обійми. Такі блаженні й довгоочікувані. Сльози. В обох сльози стікали донизу й важкими краплями осідали на щоках.

– Йоронна...

"Уперше. Я чую СВОЄ ім'я. За стільки років я знову стала собою!!"

– Олешку...Я.. Я скучила....Скучила!

"Невимовний цей біль. Не спинити сліз!!"

– За всяку ціну я хочу Вас вберегти, Йоронно. Хай тому я себе захопити злу дам. І не дозволю знову їм відібрати ваше життя.

"Долю спільну в нас відняли. Але не цього разу!"

... через 15 хвилин...

– Олешку. Хай тільки розпатякаєш комусь. 

– Я могила, панно.

– Бо ще подумають, що я жива людина. А мені такого не треба. 

– Ви про що?

– Так. Звіт про підготовку.

– Бар "Чорне перо". Околиці площі. Ключ до входу – "Чорна мова". 

– Чому центр міста обрали?

– Легше було всіх знайти.

– Матеріал якийсь назбирали?

– Уповноважені члени аристократії на нашому боці.

– От старі маразмати. Як продалися?

– Обіцяно гроші й вищу посаду.

– Після бунту всім голову відрубай.

– Слухаюсь.

– Невже ви за стільки років не готували план захвату палацу без мене? Не вірю, що в усіх така сила волі

– Це ж ваш наказ.

– Зеник би не встояв. Він як наймолодший, б'юсь об заклад, стояв позаду в магічному плащі й збирався влучити мені в серце з арбалету.

–... Пробачте.

– Хє, та не хвилюйся, не вперше ж вмираємо 

–...

–... . Визнаю, поганий жарт. Кхем! Тож. Опівночі чекай мене біля входу....

....

00:00

....

Прибувши на місце, Йоронна швидко почала розповідати план. 

Стася й пан Острозький вивчають плани маєтку. 

Під час розподілу обов'язків Йоронна грубо обстригає волосся на очах у здивованого Зеника й Віри. Даючи план таємних ходів Олешку, вона дофарбовує волосся в чорний колір. І поки всі зайняті роботою й нічого не помічають, Зеник із Вірою, що мали б розбирати план із постачання зброї, перешіптуються:

– Усе. Її здоровий глузд вже поїхав.

– Ага. І ми скоро з ним.

– Я все чую!

Надягнувши перуку, Йоронна проголосила:

– Ми стільки років не могли рухати майбуття в нашому руслі. Настав час змін.

....

....