Довгождана сльоза

...

....

– Сьогодні особливий день

Імператор Волошкового суцвіття підвів дочку до себе.

– Рівно 20 років тому на цей світ з'явилася особлива людина, яка замінила наші життя, – продовжила Імператриця.

– Мирослава благословила наші землі на довгий мир та золотий спокій, – каже Бернард 

– Подарувала нам небачену силу та радість, – підхопив Геннадій.

*Хлоп* *Хлоп*

Оплески присутніх.

Посеред залу стала блідолиця невисокого зросту з очима, мов те безкрає пшеничне поле в жаркий час полудня. А волоссячко її світле-світле, неначе теплом окутує серця людей. А сукня ніби складена із сотень сонячних зайчиків, яких зловило саме сонце й прикрасило розкішну тканину.

Усіх затьмарювала ця наївна простодушна краса, що випромінювало чисту життєрадісність.

– Безмежно дякую моїй сім'ї за такі привітання! Та на честь цього свята я хотіла згадати історичний шлях наших земель, який був сповнений важких перепон і високих злетів. 

На наших теренах існувала різна символіка, що по-своєму інтерпретувала ті чи інші політичні знамення.

Та одна мені сподобалася найбільше.

Всі незацікавлені вмить повернули голову до світлобрової принцеси.

Подивившись прямо, на чорноволосого темношкірого парубка у темному смокінгу зі смарагдовою краваткою. 

"Ці очі такі криваві. Нагадують нескінченну смерть. Мов те вічне полум'я з пекла"

Крок назустріч.

Він стояв. Застиг. Брови звів докупи. Очі не могли вірити до останнього. Він чекав цієї миті. До останнього.

З непохитною усмішкою вона розвела руки в сторони, а долоні зробила півмісяцем.

– Це символ вічних кайданів як алегорія до агресорів, що намагаються стримати волю.

Потім показала серце, склавши долоньки разом, а голову – колом:

– І ні серце, ні розум не підкоряться владі, хоч як би сильно кайдани не стискали зап'ястя. 

Зал розривався від бурхливих овацій.

А п'ятеро вийшло з тіней. Вони зробили невеличкий крок уперед.

Зліва стояла знана фермерка Ґризельда.

"Віра"

Справа разом із королівськими особами допивала червоне вино висока статна аристократична особа з довгою блискучою темно-бордовою сукнею з чорними рукавицями та широким капелюхом, яка ледь помітно підморгнула.

"Стася!"

Позаду рукою махав радісний хлопчина, який стояв поруч із старшим паном із сімейства колекціонерів.

"Зеник і пан Острозький!"

– Свободолюбиві завжди прагнуть волі!

"Нарешті люди, яких я можу по-справжньому любити"

Той чоловік швидким кроком підійшов до неї і став на коліно, вклонивши голову.

– Слава принцесі, – прошепотів, поцілувавши її вказівний палець.

– Вічна слава нашим військовим, – голосисто відповіла.

Нарешті. Щира усмішка промерехтіла в неї на лиці.

Уперше густий неповороткий туман брехні пробила дрібка непомітної усмішки.