Келих гіркого спомину

....

Мирослава. 20 років. Сьогодні.

Ось ця зала. Озлоблена бароковим стилем. Усюди жовті світлі відтінки. Оздоблено виробами мистецтва, позолоченими візерунками та коштовними каміннями.

Немов ангельська община. Чисте світло. Осердя безмежного раю.

Та відчиняючи величезну браму, аби ввійти до зали, наповненою гостями різних верств населення, раптом паморочиться.

– Який жах. Знову руки тремтять.

... Спогади виринають один за одним...

10-ті роки ХІ століття. Точка незворотності. Єдиний проміжок часу, який не вщухав у безкінечному потоці крові.

Війну очолила уся імператорська сім'я Волошкового суцвіття. 

...Глибока ніч. Та час доби не завадив маєтку палати яскравіше за сонце в літній день.

Напад. Палац оточили з усіх боків. Загони світлоозброєних мечників увірвалися до головної зали. 

"Одразу зайшовши, я бачу Патрицію. Ця дияволиця базікає разом із аристократками й запрошує приєднатися, ласкаво усміхаючись"

*Спалах спогадів*

*Вщух*. *Удар*

Королева разом із старшим сином вбили Її та Його Величності-Світочі.

"А Генадій і Бернард запрошують до столу з закусками"

Генадій сміється: –Миросю, твої улюблені тістечка!!

– Відчепись від неї. Краще підходь, я тобі книгу цікаву знайшов!

*Спалах спогадів*

Загон під командуванням другого сина увірвався до кімнати молодшого сина Чорнокровних...

*Лязкіт*

Підбігаючи до них, я перелякано дивлюсь на кімнату брата.

Кров сочилася крізь двері. 

...

"Ця зала. Колоподібні зображення на підлозі. Панорамні вікна, крізь які з усіх усюд пробивалося світло дня. 

А в ту ніч залу осяяло блякле мясічне проміння"

*Спалах спогадів*

Гвардія Воронячого змаху. Усі намагалися прибути до принцеси.

Після довгої та виснажливої битви на світанні врятувати птаха від неволі не вдалось.

Пана Острозького та Стасю схопили й стягнули мотузками.

Віру паралізували отрутою зі стріл. Зеника тримають на мушці луками й кинджалами.

Олешка тримали поруч із принцесою, як її особистого охоронця.

Принцесу поставили на коліна перед Волошковим квітом.

– Ваша Високосте, а ви непогано б'єтеся. Скалічити стількох солдатів без підготовки. Це ж треба так вміти

– Ваша Величносте, перед вами керівниця цілої гвардії. Вона має досвід в боротьбі 

– Зрадник Зіґфрід. А тобі ж ми довіряли!

*Ляпас*

– Мовчати!

*Бамц* Удар ногою. Потім ще один.

Гнів наростав. Усі починають вириватися. Олешко вдарив першим, та до нього приставили меча. 

– Принцесо, скажіть своїм посіпакам не погіршувати ситуацію, бо він помре передчасно.

– ... Стійте.

...

"В очах мрякне. Вийду до саду"

*Спалах спогадів*

...

У в'язниці, доки всі між собою говорили, Олешко зосереджено сверлив поглядом генералку.

"Мова! Вона звертається "чорною" мовою!"

– От бачите, не дарма ми із Стасею таку мову забєцали!

– Зенику, замовкни хоч перед смертю, прошу!

*Усі. Увага. Після смерті збираєтеся в команду. Її очолить Олешко. Не шукайте мене. Я сама вас знайду. А до того часу готуйте повстання*

*Йоронно!*

– Як гарно говорите. Ніби ми обов'язково після смерті зустрінемося

– Віро, не доводь до гріха, зараз сам тебе вб'ю!

– Пане Острозький, не нагнітайте!

*До зустрічі, друзі*

Усі затихли, мовчки прощаючись.

....